Жертви мовного протистояння

Присвячується черговій обіцянці зробити російську мову державною.

Вибори наближаються, і  втрачена підтримка виборців примушує Януковича сісти на улюбленого коника всіх "регіоналів" - визнання російською другою державною.

Я не буду тут говорити про доцільність такого кроку. Лише про його правову та політичну ймовірність.

Для того, щоб російська мова стала державною необхідно внести зміни до ст. 10 Конституції України, для чого вимагається, щоб за такі зміни спочатку проголосувало не менш як 300 народних депутатів, а потім, щоб ці зміни були затверджені всеукраїнським референдумом. Виникають серйозні сумніви в можливості забезпечення першого і особливого другого етапу процесу внесення змін. Навіть найбільш агресивні адепти двомовності визнають, що шансів отримати більшість на референдумі у таких змін немає.

Тому, скоріш за все, ніякі зміни вноситись до Конституції не будуть. Тим більш, що основне завдання Банкової не забезнечити мовні права своїх виборців, а вчергове зіштовхнути лобами громадян. Для цього не потрібен результат, достатньо запустити процес та організувати його активне висвітлення та обговорення. Треба відзначити, що за останні два роки Партія регіонів кілька разів вже ініціювала подібні процеси, які розпочинались, активно висвітлювались,  а потім консервувались.

До прикладу, кілька місяців тому партія регіонів, комуністи та литвинівці вирішили зменшити присутність українського аудіовізуального продукту в теле та радіоефірі. Вдвічі. З 50-и до 25-и відсотків. З цією метою правляча більшість проголосувала та відправила на підпис в Адміністрацію президента відповідні зміни до закону україни “про телебачення та радіомовлення”.

І хоча Ганна Герман не втомлювалась запевняти суспільство в тому, що скорочення квот трапиться лише після її смерті, - воно вже трапилось, а Ганна Василівна досі жива. Закон, так і непідписаний Януковичем, застосовується абсолютною більшістю теле та радіокомпаній, а Національна рада з питань телебачення та радіомовлення закриває очі на порушення чинного законодавства. 

Можна багато говорити про адекватний розмір квот на український продукт, про можливість або неможливість забезпечити достатню кількість якісних записів, про конфлікт інтересів медійників та виконавців.

Проте суть полягає в іншому.

Подобається це комусь чи ні, але в Україні достатньо велика кількість громадян є російськомовними. І хоча більшість з них є русифікованими українцями, і не прагнуть двомовності, є декілька мільйонів чоловік, які абсолютно щиро переконані в тому, що нинішній стан речей є таким, який їх дискримінує. Багаторічне ігнорування потреб цієї групи й створює передумови для різноманітних політичних спекуляцій.

Більш того, проблема умисно використовується політиками для створення суспільного конфлікту. Замість цивілізованої мовної політики, суспільству нав’язана мовна війна. Дії уряду спрямовані на захист російської мови полягають в зменшенні сфер застосування української мови та навпаки. В результаті це виглядає наступним чином: закриваючи українські школи уряд позиціонує це як захист російськомовного населення, закриваючи російські школи – як сприяння розвитку української мови. А насправді просто скорочується кількість шкіл.

Диму без вогню не буває. У будь-якого конфлікту є підгрунтя, звичайно є об’єктивні передумови і в мовного. Проблема є і проблема має бути вирішена. Однак сторонам треба чітко зрозуміти, що її вирішення лежить виключно через досягнення громадянського компромісу, а не через популістичні обіцянки безвідповідальних політиків.

В іншому випадку ми й далі будемо приносити на вівтар мовної війни надто дорогі жертви: нашу свободу, добробут та майбутнє нашої країни.