ОУН-УПА: гітлерівські колаборанти чи український Resistance?

В серце б'ється попід Бабиного Яру

8-го травня світ традиційно святкує День Перемоги в Європі. Цього дня в 1945 році у передмісті Берліна Карлхорсті генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель підписав акт про беззастережну капітуляцію збройних сил гітлерівської Німеччини.  

День Перемоги в Європі з року в рік поступово трансформувався в День пам’яті та примирення. Фінальним акордом цього процесу можна було б сміливо вважати запрошення Володимиром Путіним на ювілейний Парад Перемоги німецьких ветеранів. Можна було б, якби не одне "але".

На Червоній площі знайшли місце для тих, хто присягав на вірність Гітлерові, однак не знайшли місця для тих, хто присягав Україні.

Не бачу жодного сенсу говорити щось на захист українських повстанців. Вони його не потребують. Для когось їхня боротьба за українську незалежність є героїчною сторінкою нашої історії, для інших - і сама незалежність є, в кращому випадку, нікому непотрібною абстракцією. Кожен має право оцінювати ті події, як йому заманеться.

Проте є один важливий момент, який умисно замовчують як ліві, так і праві представники п’ятої колони.

30 червня 1941 року, через тиждень після початку радянсько-німецької війни, всупереч волі Гітлера у Львові було проголошено незалежність України. Одразу після цього проти ОУН були розгорнуті масові репресії.

Лише 15 вересня 1941 року гестапо було заарештовано понад 2,5 тисячі членів організації. Більшість з них була страчена. Арешти та розстріли тривали впродовж всіх років німецької окупації. У Бабиному Яру в період з 1941-го по 1944-й рік було розстріляно понад 600 оунівців, серед них і видатна українська поетеса Олена Теліга.

Ставлення самого Бандери до будь-яких форм колаборації було вкрай негативним. Два його брата були закатовані у німецькому концтаборі Аушвіц.

В той час як в 1944-му біля Оперного театру у Львові марширували добровольці дивізії “Галиччина”, на сусідній вулиці гітлерівці вбивали голову Проводу ОУН Олега Ольжича.

Можна по-різному ставитись до боротьби ОУН-УПА. Проте гітлерівськими колаборантами вони не були. В цьому легко переконатись, прочитавши біографії її діячів.

Ховати шило в мішку, як відомо, справа невдячна. Особливо, коли Ви збираєтесь на ньому сидіти. 

Нав’язуючи суспільству дискусію на тему “які погані були бандерівці”, московський агітпроп повторює помилку Івана Бездомного з роману Булгакова “Майстер і Маргарита”. 

Описуючи життєвий шлях Ісуса Христа в своїй атеїстичній поемі, Іван зосередився на вигадуванні негативних якостей Спасителя. Його старший колега Михайло Берліоз робить йому дуже вучне зауваження: "главное не в том, каков был Иисус, плох ли, хорош ли, а в том, что Иисуса-то этого, как личности, вовсе не существовало на свете и что все рассказы о нем - простые выдумки, самый обыкновенный миф".

Берліоз знав свою справу.  Заперечення існування є завжди значно ефективнішим, ніж спроби дискридитації.