Справедливість, як певна моральна абстракція, продовжує існувати в уяві суспільства, проте стала абсолютно недосяжною в якості державного сервісу.
Звертаючись до державних органів з метою захисту своїх прав та свобод, громадянин прирікає себе, у кращому випадку, на роки безрезультативного вештання тісними коридорами установ та відомств. В гіршому випадку вперте правдошукацтво може суттєво зіпсувати стан справ правдошукача. На цьому шляху можна втратити не лише гроші, але й здоров'я.
Відсутність гарантованого легального механізму захисту та покарання не залишає вибору. За браком правової культури їй на зміну приходить культура честі, характерна для кочових племен, горців та кримінальників. Люди, які в силу тих чи інших обставин не мають можливості отримати державну справедливість, змушені самі забезпечувати себе справедливістю.
За таких умов поширення страху є кращою стратегією, аніж марні пошуки дружби. Лише культивування швидкої та незворотньої помсти є запорукою збереження особи, недоторканості її свобод та цілісності майна.
В рівній мірі це стосується і захисту суспільних інтересів. За браком легітимності органів влади та надлишком корумпованості правоохоронної та судової систем - троє, які зберуться чесно судити в ім'я України, будуть більш правомочними, аніж Верховний та Конституційні суди разом узяті.
І не варто слухати тих, хто лякатиме нас несприйняттям з боку Заходу.
Якби Другий Континентальний Конгрес керувався законністю, а не справедливістю, США досі залишались би безправними колоніями британської корони.