Смерть королям, або Закон космічної справедливості

Неосвічені предки не знали про існування євреїв та росіян, тому винили в своїх невдачах надприродні сили

Неосвічені предки не знали про існування євреїв та росіян, тому винили в своїх невдачах надприродні сили. З того часу мало що змінилось. Більшість наших співвітчизників продовжує нарікати на різні несприятливі чинники, які заважають їм реалізовуватись як разом, так і поодинці. Саме в цих непереборних обставинах, а не у власних вадах, вони вбачають причини того жалюгідного стану, в якому перебувають вони самі та наша держава.

Ризикуючи отримати загальносуспільний осуд, мушу зазначити, що в своїх проблемах ми винні самі. Можна по різному інтепретувати закон космічної справедливості. Однак зрештою він зводиться до простої сентенції - кожен отримує те, чого прагне.

Наявність та велич мети визначає долю людей та спільнот. Саме мета прокладає той шлях, рухаючись яким і досягаються внутрішні та зовнішні зміни, забезпечується справжній успіх. Натомість нікчемність мети автоматично перетворює своїх носіїв на нікчем.

Справжній успіх ніколи не буває випадковим. На вкритих вічними снігами вершинах не зустрінеш перехожого, який заблукав між гастрономом та галантереєю. Якщо ви не ставите перед собою мету стати олімпійським чемпіоном або Нобелевським лауреатом – ви ніколи ним не станете.

На жаль, українцям тривалий час прищеплювалась індивідуальна та колективна меньшовартісність, яка заважала всім і кожному підняти над головою стяг найкращого і оголосити війну тому, що має нахабство видавати себе за хороше.

Поради триматись в середині і не висовуватись, які хоч раз в житті отримував кожен з нас, не мають жодного практичного сенсу.  Більш того, з точки зору соціал-дарвінізму – це злочин проти тих, кому вони адресовані. Це не просто налаштування на поразку, це заклик відпочатку не брати в змаганні жодної участі.

Такий підхід в результаті домінує у підході до всього: до вибору професії, до визначення свого місця в колективі, зрештою до вимог щодо ролі України в світі.

Жодна політична сила не говорить про необхідність вивести Україну в світові лідери. Нічого дивного, соціологія, на яку вони спираються в розробці своїх програм, вказує на те, що самі громадяни не прагнуть для країни величі. Велич в опитуваннях замінюють якісь незрозумілі добробут, стабільність та захист.

Але навіть в цих споживацьких категоріях жоден респондент не вимагає для себе найкращого. Найкращої охорони здоров’я, освіти, системи соціального страхування. Рівня життя, який би суттєво перевищував стандарти США та ЄС.

Ми самі ставимо перед собою та країною бар’єри та обмеження. Ми самі прирікаємо себе на животіння. Ми самі відмовляємось від того, щоб грати в Вищій Лізі. Ми самі відмовляємось від мрій, а отже і від їхнього втілення.

Коли дивишся на шведську королівську династію, навіть в голову не приходить, що її засновником в 1810 році міг бути Жан Батист Бернадот -  французький революціонер-бонапартист, на тілі якого при бальзамуванні знайшли татуювання “Смерть королям”.

Він просто не слухався своїх гасконських бабусь, які наполегливо просили його триматись середини та не висовуватись.