Про Тимошенко, Сибір та Стокгольмський синдром

Заяви режиму про те, що лідер опозиції Юлія Тимошенко не є політв’язнем, не є настільки безпідставними, як це може видатись на перший погляд.

Заяви режиму про те, що лідер опозиції Юлія Тимошенко не є політв’язнем, не є настільки безпідставними, як це може видатись на перший погляд. І справа звичайно не в тому, що Юлія Тимошенко досі не визнана в’язнем сумління міжнародною організацією Amnesty International. Якщо до переліку репресованих було внесено навіть Михайла Ходорковського, включення до нього української екс-прем’єрки питання винятково часу. Зрештою вимоги Європарламенту негайно її звільнити не залишають місця для різночитань щодо сприйняття статусу Тимошенко на Заході.

Інша справа, як до її ув’язнення ставляться на Банковій.

В період завоювання Московським царством Сибіру широко використовувалась практика утримання так званих аманатів. Представників місцевої родомлеменної знаті утримували в острогах для того, щоб забезпечити покірність поневолених народів та своєчасність сплати ними данини. Умови утримання аманатів були безперечно кращими, аніж для звичайних арештантів, проте у будь-який момент вони могли бути страченими.

Деякі українські політики стверджували, що Янукович пропонував Заходу обміняти Тимошенко на декілька мільярдів доларів. Така ситуація, навіть для українського театру абсурду, виглядає занадто фантастично. Безперечно Тимошенко виступає заручником режиму, проте спостерігаючи за проявами Стокгольмського синдрому у деяких представників опозиції, можна легко здогадатись, що завданням її утримання є все ж таки забезпечення покірності українських громадян, а не своєчасності отримання американських траншів.