Реалії після виборів

Вибори 2012 року: перебіг, наслідки

Свобода, Удар і комуністи.

Виборчі баталії залишились у минулому році. Розчарування виборців привело до появи у парламенті Свободи та Удару. Бувші симпатики Батьківщини та Нашої України повірили Свободі, радикальна частина колишніх прихильників Партії регіонів поділилася на дві частини залежно від ідеології. Малочисельні симпатики Московщини й ненависники української державності та всього українського пішли голосувати за комуністів, а от прогресивні - обрали Удар.

Головна причина, що породжує радикальні настрої - це все більше розшарування народу на дві частини: на жменьку глитаїв-мільйонерів та абсолютну більшість бідної нації, доведеної до жебрацького стану. Різке збагачення мільйонерів не модернізацією промислового виробництва, а хижацькою експлуатацією природних корисних копалин із землі, що належить нації, викликає справедливе обурення і злість.

Відсутність у скоробагатьків почуття справедливості та бажання поділитися з народом частиною прибутків, породжує в обікрадених людей думку про відновлення соціальної справедливості революційним шляхом. Це бажання повертає погляд одних до Свободи, інших - до КПУ. Протистояння 2-х відносно радикальних партій - Свободи й КПУ — посилює радикальні настрої людей, а національний склад скоробагатьків - це ще один факт несправедливості, що формує думку про внутрішню чужинську окупацію.

Цей згусток суперечностей довго тривати не може. Мусить бути розв'язаний. І буде розв'язаний або процедурою справедливих виборів, або акцією загальнонаціональної непокори (революцією). Вибір шляху - за олігархією.

Молодіжний чинник.

У виборах 28 жовтня та днях підрахунку голосів вперше взяло участь десь приблизно 6 млн. молодих людей, які народилися після 24 серпня 1991 року у самостійній Україні. Вони виховані в умовах демократії й свободи. Не знають, що таке кримінальна кара за критику влади, не бояться КГБ й заслання до Сибіру за політичні переконання. Ця молодь - нове покоління. Воно щойно починає думати над проблемами долі України, своїм майбуттям та питаннями соціальної й національної справедливості. Голос цієї молоді ще ледве чути, але те, що чути, посилює протестний настрій у суспільстві. В окремих же випадках він звучить рішучою вимогою, ультиматумом владі: припинити антиукраїнську політику. Він поки що не становить політичної сили, але він з'явився на політичному горизонті і обіцяє поволі підійматися вище й вище. І ясна річ, буде союзником українських націоналістів у боротьбі супроти чинної влади, яка складається з тих представників національних меншин, які виховані в антиукраїнському дусі і 20- років грабують і руйнують Україну.

Покоління теперішніх студентів - не все, а суспільно-політична активна частина, виявляє великий інтерес до різних питань життя нації. Вони хочуть знати, що таке друга світова війна, ОУН; УПА. Чого телебачення не подає історію України, а постійно показує різні кримінально-поліцейські історії та безмежний потік різної розпусти. У патріотичних партій, наприклад, Української республіканської партії, є чимало членів середнього і старшого віку, які можуть задовільнити допитливість молоді. І вони повинні це робити! Тепер молодь — спостерігачі виборчої процедури і її пасивні учасники. Завдання старших республіканців і націоналістів допомогти молоді швидше вивчати правила політичної боротьби й готувати себе до активного поширення української національної ідеї й захисту України від відкритих ворогів та таємної антиукраїнської агентури.

Яценюк.

Мітинг влітку на Михайлівській площі м. Києва з нагоди створення Об'єднаної опозиції з партій ВО Батьківщина та Фронт змін — важлива подія. Вона була присв'ячена підготовці до парламентських виборів у жовтні 2012 року. Позаяк Юлія Тимошенко в ув'язненні, програмну промову виголосив Арсен Яценюк. Об'єднання двох найбільших і споріднених опозиційних партій та зміст промови спроектовані більше на президентські вибори 2015 року, аніж на парламентські вибори 2012 року. І це зрозуміло всякій спостережливій людині. За лаштунками залишається питання: він сам завдяки своїм талантам зумів побувати на таких першорядних посадах як міністр економіки, голова національного банку, міністр закордонних справ, голова Верховної Ради України чи його хтось послідовно проводив з однієї високої державної посади до другої в напрямку до найвищого державного крісла?

Яценюк молодий, розумний, має чудову пам'ять, має досвід діяльності на високих державних посадах. Він узявся активно бігти вперед. Перед його очима найвище державне крісло. Здається, що він перестає бачити людей праворуч і ліворуч від себе і підноситься над ними, і це почало остуджувати теплі почуття до нього. Один із моїх випадкових знайомих у жовтні сказав, що він мав розмову з Яценюком і той відверто сказав, що його ці вибори мало цікавлять. Його більше цікавлять президентські вибори.

Ця відповідь пояснює, чого керівники об'єднаної опозиції висунули по частині мажоритарних округів явно слабких кандидатів—вони, керівники, не хочуть перемоги в парламентських виборах. Вони хочуть залишатися в опозиції. Перемога 28 жовтня поклала б відповідальність за стан України передусім на Яценюка. Він розуміє, що за три роки, що залишаються до президентських виборів, істотно покращити життя народу України не зможе. А отже зменшаться шанси на перемогу в президентських виборах. Залишаючись у статусі опозиціонера, можна буде президентську виборчу кампанію будувати на критиці парламентської більшості та «чужої» виконавчої влади.

Це логічний далекосяжний план. Першу його частину вдалося здійснити— Яценюкова об'єднана опозиція створена. Найближче внутрішньопарламентське завдання— залучити всіх опозиційних депутатів в одну коаліцію, якою, ясна річ, керуватиме Яценюк.

Чи вдасться здійснити другу частину плану? На це питання немає однозначної відповіді. До президентських виборів ще багато що може змінитися. У парламенті буде вельми гостра боротьба між опозицією і партією влади. Вона може перерости в акцію загальнонародної непокори (революцію). Ця боротьба вимагатиме від Яценюка, Кличка і Тягнибока уміння своєчасно, розумно й сміливо зреагувати в кожний момент загостреного протистояння, кризи. Вся Україна буде це бачити і відповідно в своїх очах одного підійматиме, іншого опускатиме. А може хтось інший виявиться тим політиком, який скаже потрібне слово, потрібним тоном, в потрібний момент?

Радикалізація.

Спостерігач-народ-виборці у жовтні явно хилилися у бік радикальних гасел. Позаяк життя не покращуватиметься, то й радикалізація виборців продовжуватиметься. Такий громадянин віддаватиме перевагу тому з трьох названих лідерів, хто відповідатиме його запитам. До цього слід додати чинник, який може змінити всю передпрезидентську гру. Цим чинником є Юлія Тимошенко. Якщо влада її звільнить і дозволить повернутися до активної політичної діяльності, то пріоритети зміняться, а радикалізація не зменшиться. Із соціології відомо: суспільство стабільне, коли різниця між найбіднішим і найзаможнішим прошарками суспільства становить 8-9 разів. Що більша ця різниця, то швидше суспільство рухається до революції. В Україні ця різниця більша в сорок разів, а олігархічний клас у нас має феодальне, а не демократичне уявлення про народ., того не піде на матеріальні поступки, отже й наближатиме день загальнонародної непокори (революції). Добре, що народ дозріває до її здійснення.

Від постаті до програми.

Вибори жовтня 2012 року вперше засвідчили поступову зміну політичного мислення українців. Суть зміни бачимо через порівняння на прикладах попередніх парламентських виборів з теперішніми. У минулому виборці придивлялися до особистих якостей кандидатів і голосували за того, який здавався кращим. Тепер для виборців мало важливе значення чий кандидат: самовисуванець і за ним немає партії, чи його висунула партія і він її представляє.

У західних розвинених демократіях виборці голосують за партійні програми, а не за персоналії. Там кожна серйозна партія має свою окрему ідеологію і її політичну філософію. Партії існують давно; їх не багато, бо в світі не багато політичних ідеологій. Виборці знають різниці між програмами крупних партій і у виборах голосують за ту, яка ближче виборцю. Вони знають і лідерів партій, проте сприймають їх як виразників (уособлення) тої чи тої партії, а не осіб як таких.

Далебі, партія - явище стабільніше і надійніше за особу, бо особа може несподівано померти, а партія, як об`єднання багатьох людей, несподівано померти не може.

У тому факті, що українські виборці 2012 року вперше віддавали перевагу кандидатам від партій над кандидатами самовисуванцями, яскраве свідчення значного наближення політичної свідомості українців до політичної свідомості західноєвропейських виборців. Привітаймо ж себе з цим фактом, бо він вельми важливий: українці - європейська нація. 340 років азійська Московщина намагалася перетворити нас в азіатів, і марно. Генетична українська природа в умовах демократії повільно набирає силу й починає виявляти себе в різних формах громадського й політичного життя, і тепер вона виявилася в перевазі партійності над індивідуальністю.

Для Української республіканської партії це відкриває нову сприятливу перспективу, бо УРП ідеологічна партія. Республіканізм, як політична ідеологія, опирається на філософію неоконсерватизму, який розуміємо як сприяння розвитку мови, культури, традицій нації, пошану до моральності та могил пращурів, єдності людини з природою, посилення політичної системи та збільшення регуляторної ролі держави. Республіканцям не потрібно вигадувати собі ідеологію. Вона вже є понад 20 років. Потрібно її вивчати й розвивати український варіант республіканізму, щоб теоретичний підмурок партії був на рівні найглибшого розуміння законів людського розвитку.

Еволюція української політичної системи - а вона неминуча - у бік зменшення партій від 202-х до 7-5, виявить переваги УРП супроти неідеологічних партій і тоді від енергії самих республіканців залежатиме піднесення УРП до рівня однієї з вирішальних сил України.

Громадянське суспільство.

Вибори жовтня 2012 року всі вважають за найбрудніші за всі роки незалежності. Чи найбрудніші? Порівняймо що було досі і що відбувається тепер?

На попередніх (2007р.) парламентських виборах бували випадки (наприклад, в Донецьку й області), коли на виборчу дільницю заходили бойовики Партії регіонів і нахабно засовували до виборчих скриньок стоси бюлетенів, коли пару мордоворотів з мовчазного потурання міліціонера витурювали принципових спостерігачів з виборчих дільниць геть, коли три бойовики в супроводі міліціонера заходили до виборчої дільниці в час закінчення підрахунку голосів, забирали протоколи з «неправильно» порахованими голосами й примушували членів комісії підписувати інші протоколи з «правильно» порахованими голосами виборців.

Члени комісії зі страху за своє життя та майбутнє підписували протоколи і таким способом Партія регіонів здобувала цілковиту підтримку виборців.

Чого члени дільчої виборчої комісії піддавалися залякуванню? Бо в їхніх душах, вихованих імперською комуністичною тиранією, був невимовний страх перед владою. За роки незалежності вони ще не відчули себе повноправними громадянами демократичної держави, тому перед появою представників владної сили в супроводі міліціонера знітилися і підписали фальшиві протоколи. Письменник Роман Андріяшек в романі «Люди зі страху» влучно назвав совіцьких людей людьми зі страху. Ці люди бояться відстоювати свої законні права.

Тепер, 2012 року, після виборів, у стадії підрахунку голосів кандидати від ВО Батьківщина, Удару та ВО Свобода та їхні групи підтримки вперше за 20 років виступили сміливо на захист результатів головування. Позаяк перевага Партії регіонів здобута нечесними способами і зовсім незначна, то кожен мандат набув принципово важливої ваги і за нього розгорілася небачено гостра боротьба. Влада відверто допомагає кандидатам-фальсифікаторам від Партії регіонів по так званих проблемних округах здобути нечесну перемогу. Це обурює цілий народ і голос підтримки кандидатам від опозиційних партій зазвучав з усіх кінців України.

Незадоволення явно протизаконними рішеннями Окружних виборчих комісій (ОВК) і такими ж незаконними рішеннями судів обурюють людей і хвилі протесту знаходять вираз у пропозиціях поставити намети й добитися визнання фактичної перемоги кандидатів від опозиції над провладними кандидатами.

У Маріуполі трудящі оголосили страйк проти забруднення повітря двома заводами. Їхня вимога: припинити забруднення, бо, мовляв, із Маріуполя почнеться всеукраїнська революція.

В Україні конфліктних проблем багато. Сміливість, що її проявляють люди, означає кінець рабству й початок громадянської боротьби за свої права, за людські умови життя. Переростуть виборчий та екологічний конфлікти в революцію тепер чи не переростуть, ще побачимо, але вже видно, що народ підіймає голову і вже не опустить її в німій покорі перед владою.

Цікаві подробиці цієї боротьби. Про них докладно напишуть журналісти й аналітики, бо це коштовний урок для цілої нації. Я ж омину їх і підкреслю інший вельми важливий чинник. Він ось у чому.

Нація вийшла з тоталітарного централізованого суспільства, яке зверху до низу було протяте однією партійно-державницькою волею. За межами цієї волі не мало права існувати ніщо, а самостійна демократична Україна передбачає творення громадянського суспільства. Замість бетонно-безправної імперської єдності - багатоманіття структур. Кожна структура - об'єднання громадян певного виду занять чи якихось спільних інтересів. Вони діють для захисту своїх спільних корпоративних інтересів і доки не порушують закон, держава не має права втручатися в їхню діяльність чи їх забороняти. В азіатському суспільстві люди - виконавці волі держави. В європейському суспільстві - громадянське суспільство вище держави і держава обслуговує суспільство.

Комуністична диктатура перетворила була українців на слухняних виконавців державної волі, в рабів. Демократична Україна надала українцям політичні права і вони мають відчувати особисту відповідальність за долю нації. Проте від цього конституційного декларування до реального суб'єктивного стану наших громадян відстань далека. І треба було 21 рік, щоб у теперішній виборчій кампанії кандидати в народні депутати разом зі своїм активом уперше в історії відчули себе повноправними громадянами, не злякалися влади і сміливо взялися відстоювати правдиву волю виборців. У цій сміливості факт подолання в собі раба, факт народження повноправного громадянина, факт прояву елементів громадянського суспільства. А це не може не радувати, бо свідчить про відродження в наших людях почуття повноправності й людської гідності, що наближає українців до європейських цивілізаційних цінностей.

Підсумок.

Причина надзвичайно гострої боротьби у тому, що кандидати від опозиційних сил стали спроможні чинити відритий опір незаконним діям влади та її кандидатам-фальсифікаторам. Це відбувається на тлі крайньої поляризації суспільства на жменьку багатіїв-феодалів та обікрадених і принижених мільйонних мас звичайних громадян, і закордонних спостерігачів.

Підводячи підсумок можна сказати, що вибори засвідчили:

-  значний поступ у звільненні людей від рабства й формуванні почуття повноправного громадянина демократичної держави;

-  формування почуття відповідальності за стан нації й відмову продавати бюлетень за кіло гречки;

-  формування елементів громадянського суспільства як подолання сліпого підкорення свавіллю влади;

-  сміливий захист свого особистого права як цінності правової держави;

-  усвідомлення переваги кандидата - представника партії супроти кандидата - самовисуванця;

-  конфлікт інтересів „олігархи - народ” радикалізує політичні настрої в суспільстві;

-  голосування за кандидатів від партій сприятиме еволюції політичної системи, створенню кількох ідеологічних крупних партій та орієнтацію на партійність тих, хто мріє про депутатство.

Усе це провіщає бурхливу боротьбу патріотичних сил супроти новітнього феодалізму з явною перспективою перемоги народу й виходу України на нову, справедливішу добу національного розвитку.

с. Хотів, 9.11.2012р.