Українське середньовіччя: обмін лідерів на Ідею

Українці без жодного сумніву досі не пережили своє власне середньовіччя. Його ознаки можна побачити всюди

Українці, без жодного сумніву, досі не пережили своє власне середньовіччя. Його ознаки можна побачити всюди. В феодальних стосунках між населенням та чиновниками, в грабіжницькій природі податків, які насправді є банальною даниною, в підміні духовності показушною релігійністю, в безправності одних та безкарності інших, а особливо в паталогічному небажанні організовуватись навколо вічних цінностей та принципів, а не навколо кумирів, строк придатності яких рідко коли вимірюється хоча би десятиліттям. 

Останнє і є найбільш вагомим доказом того, що первинною є саме ментальна середньовічність, яка, проектуючись на наше життя, і породжує ту дикість, яку нездатні приховати навіть сумнівні прояви цивілізації у вигляді останніх моделей лептопів та мобільних телефонів, якими, витрачаючи на це всі заощадження, намагаються  відгородитись від дійсності місцеві кріпаки. 

Пересічний українець вперто не хоче брати відповідальність за ситуацію в країні на себе. Очікування Месії впевнено перетворилось з хоббі на одну з визначальних національних рис. Нарікання на відсутність вождя – головним виправданням власної безсилості.

Роль особистості в історії складно заперечити, але навіть найвища особиста лояльність не здатна підмінити собою відданість ідеї.  Основна відмінність полягає у гарантованій взаємності. Адже, на відміну від самого кращого лідера, ідея не здатна зрадити своїх послідовників.