Про офшори, непрозору власність та два шляхи України

Неможливість достеменно встановити кінцевих власників абсолютної більшості стратегічних підприємств не лише унеможливлює антимонопольний контроль, але й становить серйозну загрозу національній безпеці

В це складно повірити, однак офшорні схеми з’явились задовго до того, як Україна стала на нинішній хиткий псевдоринковий шлях. Бажання ухилитись від оподаткування є надзвичайно давнім явищем і виникло одночасно з появою самих податків. Коли античні Афіни запровадили 2% податок на зовнішню торгівлю, фінікійські та грецькі купці почали просто об’їжджати територію полісу, формуючи навколо нього кільце безмитних складів, з яких, в тому числі здійснювали контрабанду товарів і у самі Афіни. Англійська вовна у 15-му столітті з таких самих міркувань продавалась здебільшого у Фландрії, а не на переобтяженому податками Альбіоні. Коли американські колоністи вирішили позбавити британську корону обов’язкових зборів, вони почали активно торгувати через порти Латинської Америки.

З того часу мистецтво ухилення від оподаткування лише вдосконалювалось і, за словами батька однієї з чільних макроекономічних шкіл Джона Кейнса, залишається єдиною інтелектуальною розвагою, яка все ще себе окуповує. Україна, хоча й з’явилась в цьому мистецтві відносно нещодавно, вже встигла зайняти в ньому одне з визначних місць, сплачуючи за це занадто високу ціну. І питання не лише в сумновідомій угоді УРСР з Кіпром, завдяки якій український бюджет щороку втрачає понад 20 млрд. дол. Офшори – це не лише легальна несплата податків, а й приховування інформації про засновників компаній. Неможливість достеменно встановити кінцевих власників абсолютної більшості стратегічних підприємств не лише унеможливлює антимонопольний контроль, але й становить серйозну загрозу національній безпеці.

Варто відзначити, що до питання власності на свої стратегічні активи інші держави ставляться значно серйозніше. До прикладу, в Сполучених Штатах до Комітету з питань іноземних інвестицій входить за посадою директор Національної розвідки, а Президент має одноособове право заборонити будь-яку іноземну інвестицію. Можна багато говорити про те, що це ехо Холодної війни, яке лише шкодить залученню інвестицій, проте аналогічну практику в 2011 році запровадили навіть у Китаї, де десятки років  комуністична влада взагалі не цікавилась походженням капіталу. Необхідність захищати власний економічний суверенітет переважила небажання створювати додаткові незручності потенційним інвесторам.

Враховуючи останні місця України в міжнародних рейтингах інвестиційної та бізнесової привабливості, такі дрібниці, як додаткові незручності, навряд чи зробили би її ще менш привабливою. Безнадійність ситуації дозволяє застосовувати радикальну терапію. Україна сьогодні має два діаметрально протилежних шляхи. Стати флагманом розпочатої на Заході війни з офшорними юрисдикціями, фактично унеможлививши їхню діяльність на своїй території, або самій стати податковою гаванню, з жертви перетворившись на співучасника міжнародних фінансових махінацій.