Про програш України, самообман, хліб та розваги

Гірше, аніж поразка, може бути лише небажання її визнавати.

Україна програла. Сьогодні навіть не має значення, кому саме і чому так трапилось. Важливо просто визнати цей факт. Визнати очевидне: чекати немає чого, останні бастіони впали, а зерно та метал, які вивозяться з України, є не ознаками експортноорієнтованої економіки, а військовими трофеями, які забирають собі переможці.

Гірше, аніж поразка, може бути лише небажання її визнавати. По-перше, це робить нас ідіотами в очах всього цивілізованого світу, а по-друге, лише посилює нищівні наслідки самої поразки. Не дає можливості мобілізуватись і обрати для себе адекватну лінію поведінки. Створює ілюзію, що все ще може минутись саме собою.

Не минеться. Глибина прірви, в яку ми потрапили, є вироком для більшості українців. Принаймні для тих, кому сьогодні більше тридцяти. Нам не вдасться пожити в затишній та заможній Україні. Зрештою, її ніхто й не збирається робити ані затишною, ані заможною. Відправляючи своїх дітей жити на Захід, представники місцевого істеблішменту дають чітко зрозуміти, що не пов’язуть їхні долі з майбутнім нашої держави.

Спроби зосередитись на розбудові особистого добробуту в таких умовах є звичайним самообманом. З таким самим успіхом пасажири “Титаніку”, котрим не вистачило рятівних човнів, могли б влаштовувати боротьбу за каюти першого класу.

Проте позитив можна знайти в будь-чому. За відсутності хлібу, можна повністю присвятити своє життя розвагам. Щоправда єдиною гідною розвагою, яка залишається переможеним, є відмова капітулювати.