Владу – народу!

Відтепер, майбутні народні обранці мають пройти не тільки моральну люстрацію, але й не забути, що кияни – це половина Майдану. Вони та їх проблеми не розмокчуться.

Чи закінчиться у  Києві протистояння всіх проти всіх – Майдана проти нового складу Уряду, опозиції проти своїх же соратників по коаліції, столичної влади проти населення міста? Вибори міського голови та Київради,  призначені на 25 травня цього року, та утворені Народні ради - поки що це  тільки перший крок до встановлення в місті реального самоврядування. Врешті-решт, Майдан не стоятиме довічно, контролюючі озвучені під переможими гаслами обіцянки. Весна, тримісячна втома, початок сільськогосподарського сезону та сезону відпусток, студентські канікули  - ці та інші чинники  значно послаблять активність населення у політичному житті. Проте, розслаблятися зарано.

Київ - серце Євромайдану, столиця держави, місце пускового механізму будь-якого знакового явища: будь-то ув’язнення Тимошенко, мовний закон чи зміна проєвропейського політичного курсу держави. Варто нагадати, що саме з Києва беруть початок абсолютно всі протестні рухи, революції  та майдани часів нашої  незалежності. Починаючи з Революції на граніті 90-х рр.,   «України без Кучми» 2000-2001рр, Помаранчевої революції 2004р, Податкового майдану 2010р. та Мовного майдану  2012р і до найтрагічнішого в історії  молодої держави Євромайдану. Життя в обмін за право відстоювати свої права.

Відсьогодні Київ має стати пожиттєвим пам’ятником всім загиблим і живим героям Майдану. Містом, в якому не має місця мафіозно-кримінальним угрупуванням, тотальній корупції і «законному» беззаконню. Містом,  в якому не буде безкінечних хороводів столичної влади довкола метро на Троєщину, ,  грошей на Бортницьку станцію  аерації, Подільський міст. Зберігти пам’ять «Небесної сотні» мають (і будуть!) насамперед люди, які стануть з усією відповідальністю приймати участь у місцевому самоврядуванні. «Влада – народу!» - це і є вічний пам’ятник всім, хто не повернувся з барикад Грушевського, Інститутської, Хрещатика.

Києву необхідні зміни:  ентузіазм та глибока самосвідомість киян, яку вони виявили  протягом останніх 100 днів свого життя, слід закріпити істинно народними виборними органами влади. Не треба створювати «новий велосипед»,  механізм   - Народні ради - районні ради депутатів - Київська міська рада депутатів - міський голова –все ще  надійний.

На вимогу Майдану та під його тиском, у всіх районах Києва створені Народні ради – колективні органи управління з числа тих, кому довіряють і хто готовий взяти на себе тягар відповідальності за долю своїх громад. Так, 3 лютого створена Народна рада Деснянського району, 7 лютого – Дніпровська Народна рада, 21 лютого з’явилася  Народна рада у Оболонському районі, 22 лютого  -утворено Подільську, Солом’янську та Шевченківську народні ради, 23 лютого- Дарницька, Печерська й Святошинська Народні ради.   І поки не відбулися вибори, що могли би відсіяти найгірших хабарників з владних кабінетів,  Народні ради можуть стати  альтернативою райдержадміністраціям.  

У всіх районах Києва з 2010 року ліквідовані районні ради депутатів. Це при тому, що Закон України «Про місцеве самоврядування» гарантує будь-якому територіальному об’єднанню чисельністю понад 500т людей можливість самостійного вирішення питань місцевого значення за допомогою рад. Кияни, як  одесити та харків’яни, є унікальними у своїй відсутності рад на рівні районів, хоча кількість населення в них у сотні разів перевищують необхідні 500т людей.

 На початку лютого 2014 р. представники опозиційних партій озвучили на засіданні Київради необхідність відновлення районних рад у Києві, а тодішній голова КМДА  В. Макеєнко погодився з необхідністю відновлення місцевого самоврядування в місті Києві . Проте, рішення про постанову щодо створення районних рад та призначення дати виборів до них знову  «зависло».

Як  і кошти, які  2010 році звільнилися після ліквідації районних рад,  і які Олександр Попов, Леонід Черновецький і його «молода команда реформаторів» обіцяли направити не тільки на розвиток інфраструктури столиці, а й на підтримку органів самоорганізації населення. Тобто будинкових, вуличних або квартальних комітетів, які найбільш наближені до потреб людей і знають, що потрібно городянам в тому чи іншому районі.

Доречі, у Законі України «Про органи самоорганізації населення», прийнятому ще в 2002 році, зазначено, що відповідна місцева рада просто зобов'язана надавати матеріально-фінансову допомогу в забезпеченні функціонування органів самоорганізації. У законі навіть виписані організаційні та правові форми діяльності вищезазначених комітетів, а також закріплені гарантії для вільного їх розвитку, щоб чиновники, у разі появи такого «бажання», не могли якимось чином «тиснути» на територіальні громади. На жаль, коли кияни мовчки погодились з ліквідацією райрад, цього вони не знали. Тому, благі наміри самим стати господарями у своїх дворах і під'їздах, розбилися об безгрошів'я, на яке стала нарікати центральна влада в Києві.

Так, в системі місцевого самоврядування районні ради займають дуже специфічне місце. Відповідно до законодавства України, райради отримують делеговані повноваження від міської ради. Проте, було би доцільно сьогодні на законодавчому рівні, зокрема у  Законі «Про місцеве самоврядування» чітко визначити  мінімальний перелік повноважень, які матимуть районні у містах ради та обсяг додаткових повноважень, які можуть  бути делеговані їм міською радою. Зараз ці повноваження  зведені до нуля: у вибудованій системі субординації київської влади поки що все замикається на Хрещатику,36.

Києву необхідне перезавантаження влади, і відновлення райрад – необхідний факт, не вимагаючий додаткових аргументів «за».  Найперші кроки контролю зі сторони суспільства за формуванням райрад полягають у виборності депутатів. Згідно закону «Про вибори депутатів» відновити райради можна шляхом призначення перших місцевих виборів. І не чекати 2015 року (коли мають відбутися чергові місцеві виборі).

Доля Київської міської ради та  мера «всіх киян» всім відома.   Через «укріплення владної вертикалі» під одну політичну силу, Київ і киян, фактично, взяли в заручники: виборів мера городяни очікували 2 роки, депутатів Київради, роботу яких Конституційний суд   «подовжив» на 2 роки, містяни терпіли рік.  

Ні для кого не секрет, що головною причиною затягування прийняття рішення щодо виборів у столиці  був катастрофічний рейтинг в Києві як Партії регіонів, так і будь яких її представників. Наразі, після Євромайдану,  впевнено можна сказати, що ні регіоналів, ні комуністів у бюлетенях 25 травня кияни швидше за все не побачать.

Правильний вибір у даному випадку і стане  вічною пам’яттю всім героям Майдану.  Голос кожного на виборчій дільниці, розуміння ницьості «противсіхства» й неможливості ігнорування виборів, обов’язковій відмові від «гречки, супового набору, 200-т гривень, квитка до кіно...», від подачок і блюзнірства – це Майдан. Справедливий, непоступливий, ворожий до узурпації й корупції, невгамовний своїм патріотизмом й шляхетністю.

Відтепер, майбутні народні обранці мають пройти не тільки моральну люстрацію, але й не забути, що кияни – це половина Майдану. Вони та їх проблеми не розмокчуться, і  за нової необхідності, кияни  активно змобілізуються. Благо, є гіркий досвід.