Ділюся напрацюваннями людини, яка неодноразово допомагала мені знайти шлях у безвиході. Це звернення Марії Ляхової відкриє шлях розвитку для всієї України і кожного ГРОМАДЯНИНА!
Ми багато знаємо про силу слова і образу, який стоїть за
цим словом. Багато книжок, навчальних програм і тренінгів фокусують нашу увагу
на позитивних словах, які є основою позитивного образу, а цей образ,
закріплюючись в нашій свідомості, формує наше життя. Люди, які хочуть змінити своє життя на
краще, слідкують за своєю мовою,
уникаючи негативних слів, нецензурних виразів і беззмістовних жартів.
Мені, як і деяким моїм знайомим, коли ми співаємо гімн
України, ріжуть вухо слова «Ще не вмерла Україна». Наша підсвідомість не
розуміє частки не, і образ, який
створюється, нагадує хвору людину, яка ось-ось помре. Коли Павло Чубинський
писав цей вірш, Українська держава ще не була сформована. І може треба було і
ворогам і собі підтверджувати постійно, що ми ще живемо і ще вам всім покажемо
свою силу і славу. Українці очікували моменту незалежності і соборності в майбутньому,
жили надіями, але розуміли, що цього ще нема і невідомо коли буде.
В 1991 році ми отримали свободу, омріяну віками, і
перейшли у фазу будівництва своєї держави. А ментальний образ залишився
столітньої давності: «ще не вмерла, ледь
живе, будемо завойовувати». І все в майбутньому часі. В розумі своєму ціла
нація створює образ очікування майбутнього щастя, а не радості свободи і
натхнення на побудову нового життя. «Ще
колись щось буде» означає, що зараз цього нема. Це як «Птица счастья
завтрашнего дня…»: або вибере нас, або ні.
Загальновідомо, що ідея, яка опановує масами, стає
домінуючою для цих мас, а ідея, яка з натхненням співається всім народом, стає
формуючим образом життя народу, який автоматично втілюється в життя. Може тому
підсвідомо ми весь час натикаємось на старі граблі довіри до народних обранців
і розчарування ними, очікуємо, що завоюємо щастя в майбутньому і здатні терпіти
утиски в щоденному житті. Звідси іде критика всіх і відсутність особистої
відповідальності за свої дії.
В черговий раз народ піднявся, щоб показати, що він ще
живий і з ним треба рахуватися, що він тактовний і терпеливий, але не до безмежності;
що здоровий глузд, сміливість і здатність об’єднатися – в наших генах і, якщо нема лідерів, то народ
готовий керувати через народне віче.
Мені особисто захотілося щось змінити в гімні нашої
держави, не створювати новий, а хоча б замінити слова, які відсовують наше
щастя в майбутнє, та ще й щастя, яке чомусь завжди треба завоювати, майже
вмираючи при цьому на слова, які будуть нести більш позитивний заряд і
стосуватися сучасного.
Якщо слово дійсно впливає на життя, то хай це слово буде
життєстверджуючим. В гімні замінені лише деякі слова, та остаточне слово завжди належить народу,
лише йому вибирати чи це йому підходить чи ні.
Вічно буде жити Україна, її слава і воля,
І завжди нам українцям усміхається доля.
Тануть наші вороженьки, як роса на сонці,
Процвітаємо ми браття у своїй сторонці.
Ми уже відвоювали державну свободу
І покажем, що ми браття козацького роду.
Марія Ляхова
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.