Питання-відповіді скептикам Євромайдану

Думаю, цим питанням переймаємось не лише ми, але й ця влада. Якби їй було так байдуже, як її РR-технологи намагаються нам представити - вона не зганяла б свої проплачені мітинги, не робила б провокації, не намагалась залякувати людей судовою розплатою. В історії не було жодного державного діяча, який би не боявся свій народ, оскільки саме громадяни держави найперше вирішують питання про легітимізацію тієї чи іншої влади. Саме громадяни є тилом для очільників своїх держав. Коли політики розпочинають війни, то по підтримку вони звертаються саме до свого народу. 

Тому, поширення дурниць про те, що Януковичу байдуже чи збиреться на майдані 100, 100 тисяч, мільйон чи 10 мільйонів людей - це чергове намагання зневірити народ у його силі. "Разом ми сила!" - це не просто гасло, це стан речей. Згадайте чим закінчилось правління таких диктаторів, як Муссоліні, Чаушеску, Каддафі. Януковичу ще далеко до диктатур, які встановили у своїх країнах ці політики. Відповідно - його шанси повторити їхню долю у разі ігнорування власного народу значно більші.

Питання, яке сьогодні повинен поставити перед собою кожен: чи хочу я продовжувати жити у тоталітарній країні, де ні я, ні моя сім"я не застраховані від жорстокого насилля від цієї держави? Якщо "ні", тоді у вас лише один вихід - боротись вже від сьогодні, щоб ваших дітей завтра безкарно не переїжджали у підземних переходах чи гвалтували, а після цього ще й підпалювали. 

Здавалось би всі вимоги Євромайдану, - підписання Угоди про асоціацію та відставка Уряду, - втратили шанс на позитивне вирішення. Саме такою постановкою питань сьогоднішня влада через свої ЗМІ намагається вселити у нас розчарування та зневіру. Здавалось би немає механізму усунення цих виродків від влади.

Однак, ми забуваємо при цьому те, що у нас революція і ми відмовились грати за правилами цієї влади. Наші правила гри - пряме народне волевиявлення, яке ми демонструємо на наших мітингах. Ми не можемо апелювати у своїх вимогах покарати державних злочинців до судової гілки влади, оскільки вона повністю дискредитована. У такому випадку право бути суддею має народ! 

На даному відрізку революції наші дії повинні відбуватись у площині мирного протистояння, але це не означає, що коли на тебе біжать з гумовою палицею ти не повинен дати відсіч залізною трубою. Ми готові до збройного протистояння, але нам не потрібно починати його першими. 

Ви бачили, якого ефекту дало криваве розігнання майдану у суботню ніч. Якщо так спробуємо зробити ми, то у Януковича буде право зібрати аналогічний майдан - правда, з правоохоронців та армії. Зрозумійте, що у тому, хто перший розпочне є велика політична ігра. Як Гітлер розпочав ІІ світову: він перевдягнув есесівців у форму польських повстанців і 31 серпня 1939 р. напав на свою ж радіостанцію "Гляйвіц". Це дало йому аргументи, що поляки почали першими і він повинен відплатити. Те ж саме зараз намагаються розіграти у нас. Приклад тому "братчики" Корчинського, які у неділю з бульдозером імітували штурм адміністрації президента. 

Знову ж таки повернусь до того, що Янукович, як і всі політики, кожен свій крок намагаються аргументувати. Ми повинні розуміти, що історія відбувається у причинно-наслідковому зв"язку і якщо цього не враховувати, тоді ти втрачаєш підтримку серед людей. 

Найголовніше питання історії - це "чому?". Навіть Сталін коли розстрілював людей спочатку звинувачував їх у "зраді батьківщині". Вчинок кожної людини викликаний її мотивацією. Наша мотивація виходу на майдани - це зміна правил гри у державі, коли кожен буде рівним перед законом і т.д. Влада не розжене наші мітинги, якщо вона не знайде відповідні аргументи для себе. Немає жодного здоровомислячого аргументу, щоб бити людей, які мирно вийшли задекларувати свою позицію - до речі, саме ця відсутність аргументів стала аргументом для тих мільйонів, які сьогодні виходять на вулиці по всій Україні. 

Збройне протистояння - це правила гри сьогоднішньої влади. Якщо ми гратимемо за їхніми правилами у нас менше шансів на перемогу. Тому потрібно перевести гру на свою частину поля. Наші правила гри - це мирні протести, це тиск на владу шляхом її ігнорування (страйк, пікети державних будівель, мітинги). Чим довше ми це робитимемо і чим більше нас це робитиме - тим більше чиновники розумітимуть, що владою у цій державі є народ, а не населення, яке можна застрашити чи підкупити.

Якщо сьогоднішня влада знову перша візьметься за зброю - це спричинить ще більшу хвилю протесту у суспільстві і серед світової спільноти. Тому, всі гарячі серця повинні змиритись з мирним протистоянням і визнати це нашими методами боротьби. 

В ідеалі - це імпічмент президенту. Як це зробити? Демократичним шляхом при цій ситуації практично не реально. Тому план мінімум - це підписання президентом указу про відставку уряду та покарання злочинців, що били дітей на майдані. Якщо ми цього доб"ємось - влада буде з нами рахуватись. Дуже важливо, щоб незважаючи ні на що наш супротив цій владі тривав до президентських виборів 2015 р. Ми повинні тримати цю владу за горло, щоб вона навіть не думала їх свальсифікувати. Мітинги - це, як тренування. А якщо не тренуєшся, то ніколи не пеерможеш.

Ми повинні розуміти, що сьогоднішній майдан - це остання фортеця демократії і нормального життя в Україні. Позаду лише вічні президенти Лукашенко та Путін з їхніми кривавими режимами. Якщо влада остаточно вирішить не йти з нами на компроміс, якщо для правоохоронців важливішими стануть гарантії стабільного заможнього життя і вони підуть проти свого народу - у такому випадку гасло "разом і до кінця!" кожен повинен визначити для себе особисто. Це вже питання до внутрішнього світу людини: який у людини рівень гідності та відповідальності і, взагалі, чи можна говорити про присутність у тієї чи іншої людини цих рис. Не хочеться писати про сумне, але не завжди у боях можна здобути перемогу і не завжди це стає зрозумілим лише під кінець бою. Але однозначним залишається інше - нічого у цьому світі не минає марно. Все дає свої плоди. І смерть мільйонів незнаних нами наших героїв також дала свої плоди - хоча б у тому, що ми захоплюємось їхньою жертовністю. Ми захоплюємось їхньою любов"ю до Батьківщини і це нас надихає на таку ж любов. 

Питання дотримання рівня власної гідності - це питання для сміливих, до тих, ким ми завжди захоплюватимемось, хто нас надихатиме і хто змінюватиме цей світ.

Але хочеться завершити на оптимістичному: на майдані багато молоді - це у них перший досвід боротьби за свої права. Якби не хотіла цього сьогоднішня влада - час непідконтрольний нікому. Рано чи пізно сьогоднішні виродки все одно підуть із владних кабінетів (ніхто не живе вічно) і на їх місце прийде сьогоднішня молодь. 

Тому, у сьогоднішнього старшого покоління хочеться попросити те, що у них колись просили політики для виборів, але тепер це для майбутніх поколінь: "Не зрадьте майдан!". Чи точніше - не зрадьте віру. Віру у те, що ми робимо добрі речі і заради добра треба жертвувати всім. 

І не ставте питання: "Чи ще довго стояти на майдані?" Кожен може скласти свій щит вже сьогодні і насолоджуватись диваном. Але у такому випадку ви повинні погодитимь, що ви зрадник - зрадник "живих, мертвих і ненароджених". Пам"ятайте одне: якщо горітиме все село, то ваша хата горітиме теж. 

Ми повинні навчитись не зраджувати інших. Особливо ці зради негативно позначаються на молодому поколінню, яке ще не зіпсуте цим аморальним суспільством. Якщо ми зараз вб"ємо у молоді віру у верховенство добра - ці люди завжди обертатимуться по сторонах відстоюючи це питання у старшому віці. А, відповідно, воно буде таке ж постатолітарне, як і сьогоднішнє українське суспільство. 

Приїдьте на майдан і подивіться з яким вогником в очах ці студенти на волонтерських засадах приносять людям чай і беруть до себе в гуртожитки ночувати приїжджих. 

Через 10-20 р. ця молодь увійде у владні кабінети. Вона повинна увійти з чистим сумлінням, з вірою у правду, з досвідом боротьби за свої права і знанням того, що честь у цьому світі не продається і не залякується. 

Михайло Галущак