Понти* давно минулих літ

Час, простір, події, люди

Коли політики, та інші тролі, вимовляють слово «історія» , мій погляд шукає щось схоже на штахетину, або арматурину , щоб «перетягнути» їх , при змозі, межи роги .Бо історію творять-витворяють політики, а розповідати , повинні прості люди.

Так ось.

Дід Андрій Романович , на фото праворуч, в кашкеті юнкера , це десь 1914-1915р.р. курсант одеського піхотного училища , після прискореного закінчення (війна одначе) воював на східному фронті , де події були більш динамічними і російська армія просунулася вглиб території супротивника . Лейб-гвардія , кулеметні бригади, тяжке поранення , маю бути вдячним, самі розумієте чому, тим санітарам що доперли мого дідуся в польовий шпиталь , та й Бог з ними, тими двома Георгіями, та деякими особистими речами, які вони поцупили при змозі, мабуть думали що з таким пораненням вже не живуть .Але міцним горішком виявився дід Андрій , витримав переїзд спочатку в Одесу, а потім, навіть у Москву,у санітарному вагоні, певно була в цьому необхідність .

Знаєте кого він там побачив ? Майже всю царську сім*ю, так , дочки царя доглядали поранених, цар з царицею навідувався, але може то у Андрія Романовича больовий чи фронтовий синдром загострився ,- був він розчарований реальним батюшкой- царем , різницею між портретами і вживу побаченим , буває. З його слів , у Миколи був таки невеличкий кендюшок , цариця – дебела баба, під каблуком якої була ціла імперія , а дочки , як дочки , - руді .

Після лікування – знов фронт, а тут і жовтневий переворот . Армія у той час і у тому місці попали під вплив Петлюри , був він у нього сотником, але не довго, бо не простив Петлюрі загравання з німцями , від яких мав дірку у грудях. Повернувся на Катеринославщину . А там, епіцентр , вир кривавий , трагічний, людських доль . Мав міцні нерви, бойовий досвід, дійшла інформація про його присутність на «стрілках» де він бачив і Махна і Ангела і навіть атаманшу Марусю . Південь України, Таврія , колиска ідей анархії , народовладдя…

Андрій Романович , був щасливчиком , бо прийшов після громадянської червоним командиром з іменною зброєю , але це не вберегло його від розкуркулення і подався він у світи , вірніше у біга , з чотирма дітьми на руках , поки не оселився в Кривому Розі , працював у паровозному депо на Долгінцево. Там застала його сім*ю і друга світова війна . Був в окупації. Не заплямував себе співпрацею з режимом, просто кормив шістьох дітей, виживав…Після визволення Кривого Рогу у 1944р. був призваний до лав червоної армії в польовому воєнкоматі . Зовсім мало повоював, ось так і я вдячний не деякому наркому Кагановичу , а наказу якого , залізничники пішли відновлювати мережу доріг, важливих для фронту , якщо б не цей наказ , не було б кому, мені , допитливому дошкільняті , розповідати про Бога , про те як поводитись із кулеметом «Максим» , як ловити тарантулів і хаврашків і таке інше .

   Звернув увагу, як дід  правицею , академічно тримає гвинтівку Мосіна , майже ніжно. Гугл каже - довжина мосінки 1734мм з багнетом .

До пари, ще одна світлина,  гвардійця-проскурівця . Один з онуків діда Андрія, мій кузен, Степан, гарно вчився, слухався (майже завжди) батьків та вчителів, відвідував гуртки та секції, коли досяг певного віку, виявилось, що в нього накопичилися борги , перед Вітчизною. Он як , Вітчизна- мама роздавала розум (на той час) , по всьому Світі , вчила нєрадівих, як і де що будувати і таке інше...

Коли в бойову машину завантажено, все що треба і клямцнув люк за останнім членом екіпажу , головне, що? Не бздіти. Хоча ревіння потужнього мотору і їдкий пороховий згар перебивать сторонні звуки та запахи.  

 Злітна смуга в пустелі. Один літак, на смузі тій. Поруч будка з антенами, кілька одиниць техніки, на задньому плані шкілєтік БТРу , ще далі — якісь сопки . Дощ. Годі й мріяти про таку парасольку, четверта під лівим крилом, п*ята — під правим , чекають на зліт.

Кілька довгих (здається) годин в небі. Посадкова смуга . Духовий оркестр грає щось бравурне . Великий барабан , з тарілками. Барабанщик- свєрчок** , дуже схожий на свій інструмент .