Відродження православ'я в умовах його заборони...
В українській історії XVI-XVIII ст. чи не найважливішу роль у церковному та культурному житті наших предків відіграли братства-релігійні організації громад українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан.
Саме вони були найбільш яскравими проявами і водночас організаційними осередками загальнонародного руху проти польсько-католицької експансії, адже відомим фактом є те, що з утворенням у 1969р. Речі Посполитої тодішні владики нашими землями всіляко принижували український народ, позбавляли права на самобутність, більше того, примусово запровадили католицьке віросповідання, тим самим поступово знищуючи та витісняючи православ'я.
Потребуючи негайних і зважених дій, з'явилися братства. Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство при Успенському соборі, засноване близько 1453 р. Видатний політичний діяч і яскрава постать в історії України Петро Сагайдачний, борець за справедливість та справжність патріот своєї країни, протягнув руку допомогу, вступивши і залучивши до активної громадської діяльності в Київському братстві, створеному в 1615р. все військо запорізьке, до якого також входили міщани та православні шляхтичі. Коли було засновано Київське церковне братство, воно отримало в подарунок маєток на Подолі поруч із Магістратською площею. Цей розкішний дар надійшов від далекоглядної жінки Гальшки (Єлизавети) Гулевич; вона поставила вимогу, щоб ту землю було вжито під монастир, притулок для прочан і під школу для дітей шляхетського і простого роду. 
В 2-й пол. XVII – XVIII ст. братства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. До речі, вони справляли більше не пропагандистський та заохочувальний впливи на українське населення, а мимохіть змушували задуматись над споконвічним-вірою наших предків, тому, можливо, українці ставали все більш організованими, дружніми, об'єднаними однією метою, що в результаті, як ми бачимо нині, принесло перемогу.
Створюючись навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним, їхні витрати покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського братства важливим джерелом прибутків була друкарня.
Отже, як зазначалося вище, братства мали за мету розвиток духовної сфери життя, а саме:
- дбали про свої патрональні церкви;
- організовували навчальні братства;
- підтримували книгодрукування українською мовою;
- подавали матеріальну допомогу членам братства і незаможним;
- утримували шпиталі;
- створили Києво-Могилянську колегію (1632р.)
- відкривали братські школи.
В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та інші. Архімандрит Києво-Печерської лавриПетро Могила визнавав надзвичайно високий авторитет братської школи і після свого вступу до братства та відкриття школи при Києво-Печерській лаврі у 1632 р. об'єднав їх у Київську колегію — майбутню Києво-Могилянську академію.
Беручи до уваги все вищесказане, можна зробити висновок, що братства справді були вагомим рушієм для українського народу в боротьбі не лише за власну віру, а й за власну самостійність, адже ці речі є тісно взаємов'язаними. Отож, я вважаю, що наполегливість, нестримна надія на краще та постійні спроби зробити Україну самостійною, заслуговують на повагу та шану. І, як сказала Ліна Костенко: "Шматок землі, ти звешся Україною. Ти був до нас. Ти будеш після нас."
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.