Хитромудра фантазія та неабияка відвага задля досягнення патріотичної мети...
Напевно немає такої європейської країни, у історичних
хроніках якої не промайнуло хоча б один раз слово "козак"
(англ.-cossack). І це не дивно, адже з середини XVI до початку XVII століття
не існувало могутніших військ, аніж козацькі. Великі інтелектуальні здібності,
потенціал, готовність до самопожертви заради поставленої цілі, чи, можливо,
приховані секрети військового успіху? Маючи на руках безліч писемних документів
тієї доби, серед яких: "Літопис Самовидця", "Літопис
Грабянки", «Літопис Самійла Величка», вірячи усним джерелам
інформації, (легенди, народні пісні,
думи, балади, перекази), можна заявити, що наші славні предки козаки під час
бою надіялись не лише на власні сили, а й приділяли неабияку увагу їхній
зброї, деяку, до речі, вони виготовляли власноруч з підручних матеріалів.
Отож, саме козацька символіка відіграла важливу роль не лише у розбудові
козацтва, як окремого соціального прошарку, а також у розвитку Української держави,
адже деякі елементи минувшини ми використовуємо й нині.
Варто почати з того, що козацькі військові атрибути у народі
називали клейнодами. До них відносились: корогва, бунчук, булава та печатка з
гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці.
Серед усього переліку дорогих Запорізькому Війську символів,
корогви посідають найпочесніше місце. Це були прапори, які козаки постійно
брали з собою у походи та битви, щоб засвідчити свою самобутність та
незалежність. Прапори строго охоронялися козаками та були зшиті з найдорожчих
тканин, а також гаптовані золотими нитками та навіть оздоблені дорогоцінним
камінням. Найчастіше на прапорі вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці
Діви Марії, відомої, як захисниці козацтва. До речі, саме 14 жовтня, на
Покрови, відзначається День українського козацтва, а також День створення
Української повстанської армії.
Другим, але не менш важливим атрибутом є булава,- палиця з горіхового
дерева завдовжки 50-70 см зі срібною чи позолоченою кулею в кінці. Її
міг отримати лише гетьман, адже вона була символом найбільшої влади. Булава знаходилася
в руках у гетьмана на всіляких дипломатичних переговорах, козацьких зборах, у
битвах, виборах нової голови Війська Запорозького, передаючись з рук у руки від
одного володаря до іншого. Втратити булаву означало втратити моральний стимул,
надію на перемогу, саме тому її берегли як зіницю ока.
Чільне місце в системі козацької символіки займали герби. З приходом
нового гетьмана до влади герби змінювалися, кожен з яких зображував різні образи
святих людей і не тільки, підвищуючи дух українського козацтва у походах. Всі
герби зберігалися у Покровській церкві і носилися тільки за наказом кошового
отамана.
Символом влади судді була печатка. Нею завірялися різні політичні
документи, угоди, адже печатка була словом підтвердження самого гетьмана.
Атрибутом військового писаря був срібний каламар-інструмент для письма,
приладдя для зберігання чорнил, в сучасній інтерпретації-чорнильниця.
Особливою відзнакою довбиша були литаври. Без ударів
в литаври не можна було скликати Січову раду. Курінні отамани носили
жезли-пірначі. Це – булава, але не з круглим яблуком, а з шестигранним
наконечником із насадженими на нього срібними перами.
Найважливішим символом козацької зброї була шабля. Про неї
згадується не лише в історії, а й у легендах, думах. Особливу увагу шаблі, як
невід’ємній частині козацького арсеналу надає Тарас Шевченко, наприклад, у
вірші «Хустина»:
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі
гострили
Та збирались на веселля,
На веселе погуляння,
На кроваве залицяння.
Шабля для козака була вірним другом, як і кінь, з яким козак
міг говорити, ділитися найпотаємнішим. На Січі існувало поговір’я, що кінь зі своїм власником мав тісний зв’язок, навіть бували випадки, коли тварина
рятувала непритомного бійця з поля бою, тому коня шанували і вірили, що
він-надійна опора у будь-якій ситуації. Згадати хоча б уривки із відомих
народних пісень:
«Ой,
коню мій вороненький,
Товаришу мій
вірненький,
Не плач, коню,
наді мною,
Не бий землі
під собою...»
«Козака
несуть,
І коня ведуть,
Кінь
голівоньку клонить,
А за ним, а за
ним його дівчина білі руки ломить...»
Отже, проаналізувавши в деталях військові символи
козаччини, можемо бачити, що наші далекі предки були простими , але мудрими людьми,
які за допомогою нестримного бажання, великій хоробрості та вірі в становлення
України вільною від польської, татарської та російської полонізації, впевнено
вийшли на арену із закликами змін. Створивши власний устрій, зброю, зумівши
вирватися з-під контролю загарбників, козаки справді показали, що Україна
повноправно може називатися самостійною, маючи свої унікальні традиції, звичаї,
культуру, які передавалися з покоління в покоління. Таким чином наша країна є
самобутньою, а українці-окремішній незалежний народ, який формуючись та розвиваючись під тиском інших держав-завойовників, все-таки зумів зберегти свою цілісність та недоторканість. І, як
казав наш славний батько-гетьман Богдан Хмельницький: «Поки ми живі, хіба що смерть наша може
наблизити нашу неволю.»
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.