Київська Русь - наймогутніша держава свого часу

Чому Київська Русь стала найсильнішою країною своєї доби і як вона тримала свій авторитет серед інших країн?

       Київська Русь – істинна колиба слов’янського і зокрема українського народу. Попри свою давність, ця держава вважається могутньою, а її історія та формування проклали перші кроки на шляху до створення суверенної сучасної України. В часи існування Русі багато відомих історичних постатей доклали зусиль до її розвитку, відіграли ключову роль в процвітанні та навіть призвели до роздроблення, послаблення, знищення. На цю тему велося дуже багато дискусій.
Російські і українські історики досліджували усі періоди злетів, падінь, важливі зовнішньополітичні зв’язки, культуру, економіку, життя в побуті і воєнні, завойовницькі дії її правителів та народу.
      Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди. Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава Хороброго. Другий період охоплює князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого, що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. Останній період ще відомий нам як час роздроблення Київської Русі, що супроводжувала собою загрозу нападів кочових племен та економічний застій. Багато хто вважає, що занепад розпочався після смерті Ярослава Мудрого, а остаточно закріпився після з’їзду у Любичі (1097) р., де наслідники престолу поділили між собою землі, таким чином, відокремлюючись на окремі князівства. Хоча молоді князі пообіцяли триматись в купі, допомагати один одному і навіть організувати спільний похід проти половців. Але міжусобиці не припинились, а тільки збільшились, тому після такого розколу, держава стала слабка і роздроблена, без жодної підтримки «братських розмежованих князівств.
Вона стала ласим шматочком для половців. У результаті інтриг і обмови князя Теребовльського Василька, його захопив київський князь Святополк II і осліпив. Це викликало нову хвилю війн і міжусобиць. Поступово ця боротьба скінчилася, а князі ввели щорічні з’їзди , де концентрували свою увагу на боротьбі з половцями.
        Економіка Київської Русі починалась з простих купців, які рухались по волзькому шляху, де вступали в контакти з купцями мусульманського світу. На IХ ст., коли центр торгівлі перемістився на південь, до Константинополя, головною торговою артерією для Києва став славнозвісний шлях «із варягів у греки». Відтак заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі. Пізніше в Київській Русі торгівлею активно займалися не лише бояри, а й сам князь. Більшу частину року витрачали на збір та на спорядження великої флотилії, що Дніпром везла до Константинополя невільників, хутра, льон, мед, віск. За оцінками сучасних учених, 1З—15 % населення Русі мешкало у міських осередках. Населення цих міст переважно складалося з дрібних торговців та ремісників, оскільки великого поширення набули ремесла. Так, у Києві було представлено від 40 до 60 різних ремесел, найважливішими серед них були теслярство, ковальство, гончарство.

      Михайло Грушевський, Дмитро Багалій та Ярослав Пастернак вважають, що оскільки слов'яни традиційно були людом землеробським, то малоймовірно, що у Київську добу вони раптом змінили спосіб життя. Доказами цього є літописи, у яких йдеться про землеробську діяльність на Русі. Культивувалися переважно пшениця, овес, жито та ячмінь. Також важливою на Русі набула вигодівля худоби. Це давало змогу отримувати молокопродукти, м39ясу, робити ті шкур одяг та взуття.

      Зовнішньополітична діяльність Київсьої Русі поширювалась на боротьбу з печенігами, торками, половцями. Хороші політичні відносини Русь мала і з Візантійською імперією, яка вклала своєрідну часточку на формування Київської Русі. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. Знаходячись у центрі торгових шляхів, Київська Русь була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, підтримувала широкі торговельні зв'язки з багатьма країнами світу, сприяла значній активізації світової торгівлі. Русь також підтримувала контакти з слов'янськими країнами — Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Норвегією, Швецією та ін. З київськими князями підтримували родинні стосунки правлячі кола більшості європейських країн, що особливо прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Держава вважалась знаною і поважною в цілій Європі, а широкі політичні зв’язки допомагали у боротьбі проти ворогів.

      Щодо суспільного життя, то найвище місце в суспільній ієрархії, що народжувалася, посідали численні члени різних відгалужень династії Рюриковичів. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами. На щабель нижче від бояр стояла міська знать, або, як її ще називали, — люди, що часто вважались «середнім класом» ( великі купці, що займались міжнародною торгівлею). Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони з сім'ями, ченці та черниці. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої.

      Саме через всі ці фактори, Київська Русь вважається однією із наймогутніших держав того часу, оскільки займала високу позицію в європейських спільнотах. Тому не дивлячись на час і результат роздроблення , занепаду, можна впевнено сказати, що саме ця держава сформувала примітивні пороги і поклала початок створення і розвитку нашої України, чим потрібно пишатись.