Бабусині Пісні
24 серпня 2013, 20:44
Власник сторінки
Голова Черкаського Осередку ВГО Молодий Народний Рух
Не дочекався поки це увійде в нашу чергову збірку...
Хочу поділитись з людьми.
Напівпустий келих не дорогого вина стоїть самотньо на старій бабусиній скрині, котра вкрита скатертиною з її власною вишивкою. Келих той стоїть вже не перший день, а можливо, і не перший тиждень. Ти сидиш у омріяному кріслі-качалці і гойдаєшся, періодично підкидаючи дрова в стару мазану, темну від сажі, піч. Полум’я – це єдине джерело світла в кімнаті. Ти тримаєш в руці склянку недорогого коньяку, дивишся на глиняну стіну, де грайливо, а іноді і дуже сумно, бавляться тіні від полум’я, котре ти розпалив. Ти дивишся на цю гру і навмисно, розуміючи велич і романтичність цього моменту, намагаєшся думати про щось велике, безсмертне, глобальне, а натомість в тебе в уяві спливає тільки образ твоєї бабусі, запнутої білим платком, котра в літній кухні разом з тобою співає народні пісні і в той же час встигає замішувати тісто для твоїх улюблених пирогів з яблуками.
Але ти думаєш про майбутню долю своєї держави, про те, як ти в горнилі боротьби гинеш за свою ідею «на своїй, богом даній землі». Але цей потік героїчних думок знов перебиває світлий образ твоєї бабусі, котра, не поспішаючи, садить пироги, як завжди з піснею, в піч.
Ти намагаєшся перебити ці спогади дитинства великодержавними думками про майбутнє свого народу, про майбутнє своєї країни, але раптом….
Розумієш те, що подумки співаєш улюблену бабусину колядку. Ти не знаєш слів, але той образ, котрий лишився в твоїй уяві, співає її неймовірно гарно. Ти всіма силами намагаєшся згадати слова тієї колядки, але…
Щось запекло на лівій щоці, немов жаринка, стрельнувши в печі, потрапила на обличчя. Але ні… То сльоза. То та сльоза, котру ти не міг зронити в той день, коли вона пішла від вас, то та сльоза, котра є дійсно кришталево чистою : не награною, не змушеною. Та сльоза одинока, її не бачить ніхто, тому вона така цінна для тебе і для твоєї Бабусі.
Ти завтра кинеш усі справи, ти підеш зранку туди, де вона разом із своїми піснями, із своїм добрим поглядом і мудрим словом на вік лишилась відпочивати. Ти давно тут не був, ти будеш голосно тужити, ти будеш плакати, кричати, але чи потрібно це…?
Ти прийдеш додому, знову розпалиш вогонь в старій печі, візьмеш бокал ненависного, недорогого коньяку і будеш на одинці тихо співати бабусині пісні.
Їй би так хотілось співати разом з тобою.
Ти знаєш точно, що кожного такого вечора ти співаєш не сам – ти співаєш разом з нею….
Прибіш П. 12.08.13.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.