Нові механізми солідарної політики

ПРОПОЗИЦІЇ ДО КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ НА 2013-2063 р

Ю.Збітнєв Голова Громадянського Конституційного конгресу

 К.Ільченко. Голова Всеукраїнського страйкового комітету

1 травня 2013 року

Наша мета  - дати людям надію на краще життя, забезпечити їх конституційне право на повноцінне харчування, житло, освіту, особистий розвиток, соціальний захист. Народу України потрібні робота,заробітна плата, високий рівень життя. Тільки тоді можливим стає виконання соціальної політики, оскільки  за Конституцією, ми є соціальна держава. Саме  спираючись на нормативно-правові акти, Закони України та Конституцію ми зможемо отримати конкретні механізми впровадження   соціальних гарантій та стандартів.    В той же час ми розуміємо, що  виконання будь якої програми неможливе без довіри народу до влади, без партнерства держави і суспільства.    В умовах сьогодення, коли збільшення концентрації влади   призводить до зменшення кількості власників, а  делегування повноважень і обов’язків місцевим органам влади без фінансового забезпечення робить неможливим виконання величезних соціальних навантажень і пільг. Що, в кінцевому результаті, породжує суспільство жебраків, а державу перетворює  в соціального банкрота. Реалізація базових принципів соціальної політики, збереження базових досягнень можливе лише при  при побудові солідарного суспільства в солідарній державі, що є єдиною альтернативою ліберально-олігархічної моделі управління. Не відмовляючись від соціальної держави ми повинні поступово впроваджувати  принципи солідарного та корпоративного управління в сфері соціальних гарантій, заробітної плати та пенсійного забезпечення з використанням нових технологій, які в кінцевому результаті зроблять владу кращою, демократію сильнішою, а громадян більш впливовими.

Наша концепція пропонується виходячи з конкретного історичного  моменту, на якому знаходиться наша держава і є свідченням пошуку компромісу та можливості реального шляху виходу з кризи для десятків мільйонів громадян України.  Ми не відмовляємось від своїх радикальних лозунгів корінної зміни системи.  Наші неодноразові виступи в ЗМІ, мітинги, пікети, ініціатива проведення Конституційних зборів, заклики до загальноукраїнського страйку деколи розцінюють , як епатаж  та радикалізм.    Ми погоджуємось, що ряд  дій продиктовані  необхідністю проявити легітимні  радикальні форми протесту, в основі яких полягає саме  необхідність налагодження ефективної роботи державного механізму, розвитку громадянського суспільства та становлення нації та солідарної держави.  Зокрема ми робимо акцент на кадровій політиці.Нам байдуже,  кого представляє високопосадовець – владу чи опозицію. Якщо людина злодій,  дилетант,ганьбить  державу – ми будемо в будь який спосіб це висвітлювати. Але окрім критики, ми проводимо велику роботу по напрацюванню нових концепцій, та  програм.   На відміну від  парламентських мрійників, ми кожного дня стикаємось з реаліями сьогодення і наша пропозиція є демонстрацією розуміння  соціального становища, можливих напрямків виходу та пошуку конструктивного діалогу.

   Ми пропонуємо конструктивні зміни до вже існуючих концепцій, особливо в частині соціального захисту, пенсійного забезпечення, гідної праці. Використовуємо  напрацювання своїх спеціалістів, Федерації профспілок України,конфедерації незалежних профспілок, громадських організацій, аналітичних центрів,закордонних спеціалістів та рекомендації МОП. Сьогодні,  ми бачимо слабкість та некомпетентність чергового міністра соціальної політики, який, так само як і її попередник, дбають більше про свої мільярди ніж про потреби рядових людей, пенсіонерів та інвалідів . Знаючи про  її (міністра)неминучу відставку,   ми  пропонуємо  наступному очільнику міністерства соціальної політики  скористатись нашими напрацюваннями в питаннях  побудови солідарної держави, та чітко сформулювати систему соціальних стандартів та гарантій, що є стратегічною метою сучасної державної політики.  Хоча варто зазначити, що останні три роки фактично втрачені  і держава не має стрункої та обґрунтованої державної політики в цьому питанні.  Нинішній уряд, під керівництвом М.Азарова навіть не спробував створити антикризову програму, обмежившись абстрактними розмовами з приводу кризи. На жаль, це проблема не тільки уряду, а всього правлячого режиму , включаючи бездарну парламентську опозицію. Керуючі “братки” і “ дони” не розуміють, що причина кризи не в Європі, не в падінні цін на метал, а в політиці мародерства, що остаточно знекровлює економіку.  Звичайно, що ці тенденції доповнюють зовнішні фактори системної цивілізаційної кризи та ліберальної моделі економіки. Євроінтеграція і, одночасно кризові явища в економіці ЄС, вимагають від нас глибокого  і системного підходу , що з одного боку відповідатиме  європейським стандартам , конвенціям МОП ( в тому числі і не ратифікованим), а з іншого  -   провести глибокий аналіз вітчизняного законодавства, видалити колізії та протиріччя. Але , найголовніше – необхідно привести у відповідність юридичний понятійний апарат  в царині соціальних нормативів, гарантій, прожиткового мінімуму,  стандартів та рівня  людського розвитку ООН.  Сьогодні ми розуміємо, що соціальна політика частіше ставить питання  забезпечення ПРАВА НА ЖИТТЯ, а ніж розвитку.  Адже, якщо мінімальна заробітна плата ті пенсія менше прожиткового мінімуму,  то нація  вимирає, а держава немає майбутнього. Діюча ліберальна модель зазнала краху, про що ми  розповіли в “Маніфесті Всеукраїнського страйкового комітету”  (http://www.zbitnev.org/publications/content/i/65).

 Саме тому, ми пропонуємо новий    світоглядний  напрямок  соціального, економічного та політичного розвитку України - побудову солідарного суспільства та солідарної держави.

Ми вважаємо, що бажання Президента  по входженню  України до «двадцятки» найбільш розвинених країн світу з конкурентною економікою ХХІ століття та рівнем життя громадян відповідно до європейських стандартів є передчасним і неможливим. Побудова ліберально-кримінальної економіки, відсутність гарантій приватної власності, політична корупція  ( статки мільярдерів напряму залежать від причетності до бюджету)  стоять на перешкоді цим бажанням .   Демонстрація “фасадної демократії”та  невиправдана  лояльність  західних країн до політичного режиму в Україні   ведуть нас  у безвихідь і свідчать  про те, що Захід не розуміє природи режиму В.Януковича.  Якщо у 2010 р. Україна вважалась країною перехідної економіки, то сьогодні це типова феодально - кримінальна економічна система по характеру і структурі власності, алгоритму соціально-економічних відносин,стані економічних свобод та можливостей. За останні роки відбувся   най величезніший (в порівнянні з  дев’яностими роками) перерозподіл власності. Фактично, на користь сім’ї, наближених олігархічних груп, регіональних еліт організовано та централізовано в тій чи іншій формі  та спосіб захоплено  понад 27 000 великих та середніх об’єктів економіки. Внаслідок цих факторів, та політики Уряду, Верховної Ради, силових відомств, судів, прокуратури фактично ліквідовані основи ринкової економіки –  недоторканність приватної власності та  фактичне знищення конкурентного середовища. Соціально-економічна безпека країни  в середині Європи фактично залежить від цін на дві три експортні групи. Нормативно-правове, адміністративне, соціальне середовища абсолютно ворожі до економіки країни. Як результат – знищення середнього бізнесу та скорочення кількості власників. Адже за офіційними даними за останні два роки в країні закрилось понад сорок тисяч малих та середніх підприємств, а близько тридцяти тисяч не ведуть жодної діяльності. На цьому фоні останні заяви Голови федерації роботодавців Д.Фірташа, про створення  30 000 нових підприємств  виглядає, як відверте знущання.  Сьогодні частка середнього бізнесу у структурі ВВП впала нижче 10%, тим самим  даючи сигнал про фактичну ліквідацію основного генератора, та рушійної сили модернізації та інновації української економіки. Національний капітал, внаслідок мародерства олігархів та наближених до влади сімей вимивається з країни. Відбуваються необоротні зміни в структурі економіки. Частка технологічного продукту у ВВП впала з 4.5% до 0.7%, ліквідовано  практично всі можливі точки росту економіки. І останнє –  імпорт споживчих товарів сягає 95% , що свідчить про де суверенізацію і  втрату контролю над суверенним внутрішнім ринком  при  фактичному контролі ключових секторів економіки. В таких умовах, без політичної волі  і  зміни ліберальної моделі на солідарну  неможливо здійснити жодних соціально-економічних перетворень.

Ми переконані, що Президент України В.Янукович втрачає останню можливість трансформувати економічну політику режиму, надити їй нову динаміку та якість.. Діючий Уряд М. Азарова повністю неадекватний макроекономічній політичній ситуації, реальним зовнішнім та внутрішнім викликам, що стоять перед країною. Відмова від цивілізованих методів управління і ставка на кримінально-адміністративний терор позбавляє Президента будь якого політичного маневру.  Тільки кардинальна зміна уряду, відмова  від кланово-олігархічного патронату над економікою, відкриття соціальних ліфтів, відмова від  подальшого власного збагачення  дасть шанс  модернізувати державу і суспільство на принципах солідарності, де еліта і громадяни  будуть спільно докладати зусиль на шляху реформаційних перетворень. 

Ми всі є свідками різкого  падіння життєвого рівня ,  перерозподілу суспільної власності на користь “сім’ї” та олігархів ,  зниження якості освіти, медицини, фактичної неможливості в придбанні житла та отримання достойної роботи. Принцип соціальної справедливості  в оплаті праці,  в оподаткуванні, в пенсійному забезпеченні та соціальному захисті діє лише для тих, хто є, або був при владі.

Прагнучи  до  ЕС ми акцентуємо увагу на судочинстві, свободі слова та енергетиці. Але,  чомусь українські опозиціонери, влада та наші європейські друзі не ставлять в основу ключові фактори соціальної несправедливості, а саме:

 -несправедливий розподіл результатів суспільної праці, що проявляється у заниженому щонайменше удвічі розмірі середньої зарплати порівняно з європейськими країнами при однаковому обсязі робіт;

 -  невиправдано низька частка фонду оплати праці у структурі ВВП;

 -  обмежений доступ до праці та необхідних суспільних благ;

 - невиконання вимог Закону України «Про прожитковий мінімум», коли для 40 % громадян ПРАВО НА ЖИТТЯ закріплене в Конституції стає недосяжним ;

  - штучно занижений рівень державних соціальних стандартів та гарантій;

- ручне управління соціальними виплатами залежно від виділених бюджетних коштів, а не від реальної потреби людей;

 -  дискримінацію в оплаті праці працівників бюджетної сфери, в тому числі працівників органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

- значний рівень бідності серед працюючого населення; недосконалу податкову систему.

 Відомий факт, що за останні три роки сталося катастрофічне зубожіння українського  суспільства. Якщо у 2008 році ООН констатувало, що 35% українців живуть за межею бідності,  то на середину 2012 –го року їх вже було понад 72%. Перетворення країни на територію злиднів корінним чином змінило мотивацію  соціально-економічної поведінки населення.  Громадяни перестали бути партнером в економічних стосунках з державою.

В основу державної соціальної політики України замість державних соціальних стандартів гідного життя і гідної праці покладено ідею  здирництва, рабства , меншовартості  та соціального зубожіння: мінімальна зарплата, мінімальна пенсія, прожитковий мінімум тощо. При цьому навіть офіційно встановлені розміри мінімальних державних соціальних стандартів і гарантій на практиці є заниженими.

У першу чергу це стосується прожиткового мінімуму, який сьогодні перестав виконувати функцію базового соціального стандарту для забезпечення встановленого Конституцією права на достатній життєвий рівень  для громадянина та його сім'ї і потребує оновлення з урахуванням потреб людини у рівні споживання, необхідному для розширеного відтворення трудового потенціалу, сталого  соціально-економічного, освітнього і культурного розвитку країни. Сьогодні для визначення прожиткового мінімуму в Україні продовжують діяти набори, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 №656. Споживчий кошик у складі якого до цього часу числяться архаїчний чорно-білий телевізор, відсутні телефонний апарат, електричні лампочки інші необхідні для цивілізованого життя предмети, в Україні не переглядався вже більше 12 років.

Величина прожиткового мінімуму не враховує низку життєво необхідних витрат: на будівництво чи купівлю житла або одержання його у найм, на освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги тощо. Це набуло особливої актуальності з урахуванням того, що в 2012 році населення вже витратило на охорону здоров'я та освіту понад 60 мільярдів грн. – більше ніж на оплату житлово-комунальних послуг, споживання газу та електроенергії. Включення цих витрат у прожитковий мінімум відповідало б принципам його формування, закріпленим у Законі України «Про прожитковий мінімум», а також міжнародним стандартам, визначеним Конвенцією МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики. Як показує аналіз вартісної структури прожиткового мінімуму, в Україні основна частина витрат приходиться на групу продовольчих товарів – 53,5%, тоді як у розвинутих країнах питома вага цих витрат складає 10-15%.

Продовжує застосовуватись практика управління «в ручному режимі» соціальними виплатами на основі показника «рівень забезпечення прожиткового мінімуму», що взагалі нівелює значення прожиткового мінімуму, як базового соціального стандарту, суперечить законодавству, протиправно обмежує рівень соціальної допомоги.  Але навіть за таких умов населення виживає, одночасно деградуючи та породжуючи не стільки протестну, скільки кримінальну психологію. Бажання вкрасти, не платити податки, заробити нечесним шляхом – все це призводить до незворотніх змін соціуму,втрати цілого покоління, або цілеспрямованого геноциду та “зачистки” території. Такі явища  породжені , фактично , кримінальною владною верхівкою,  називають в Україні “браткократією”,”донократією”,країною , що відійшла від стандартів демократії. Самоочищення влади передбачає насамперед прагнення повернути довіру до суспільства, очистившись від тігіпок, королівських, що фактично дискредитують будь які ініціативи.  Консенсус еліт і суспільства повинен базуватись   не на клієнтелізмі, а на взаємному та добровільному бажанні позитивних змін, адже саме в цьому полягає суть солідарного суспільства.   Тільки з таких позицій набуває змісту розмова про  перехід до вищих соціальних стандартів – споживчого бюджету, який би забезпечив розширене відтворення робочої сили та сприяв розвитку трудового, соціального потенціалу країни.

Незважаючи на те, що мінімальна заробітна плата є конституційною нормою і державною  соціальною гарантією, а її місячний розмір є таким, нижче якого не може проводитись оплата за виконану некваліфікованим працівником місячну та погодинну норму праці,   її розмір  сьогодн не тільки не забезпечує простого відтворення робочої сили, а навіть не забезпечує простого нормального існування працівника. Яскравим  прикладом тут є умови праці та оплати шахтарів, працівників сільського господарства. Низькою залишається заробітна плата працівників бюджетної сфери, який  здійснюється  виходячи з розміру тарифної ставки працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки (ЄТС), а не розміру мінімальної заробітної плати, як державної соціальної гарантії.   Такі пдходи породжують дві тенденції – або перетворення нас  на суспільство рабів, або суспільство побутових злодіїв, що заради виживання  будуть йти на  правопорушення.

Як результат, фактично заниженою залишається зарплата близько 4 мільйонів працівників, оплата праці яких здійснюється на основі ЄТС, чим нівелюється кваліфікована праця в бюджетній сфері. У понад 70% спеціалістів, які працюють в органах виконавчої влади, середня зарплата не перевищує 1,5 тис. гривень. Фінансування видатків на оплату праці працівників бюджетної сфери здійснюється не відповідно до норм чинного законодавства, а з урахуванням фінансових можливостей бюджету.  Багато питань викликає використання коштів тих, хто робить відрахування із заробітної плати, не будучи членом жодної профспілки. А виникнення фактично нової тенденції в сфері зайнятості та само зайнятості (фрілансери ітд), нових професій та  напрямків діяльності громадян  ставить перед державою нові виклики та змушує шукати нових, нестандартних рішень в цих питаннях.

Крім того, в бюджетній сфері залишаються нереалізованими гарантії оплати праці, передбачені відповідними законами про діяльність галузей освіти, науки, охорони здоров'я і культури, відповідно до яких заробітна плата трудящих цих галузей повинна бути вище в рази.  Фінансування бюджетної сфери фактично проводиться за залишковим принципом, що спричиняє хронічне невиконання норм чинного законодавства, в т.ч. незадовільність забезпечення видатків на оплату праці.

Ухвалений Податковий кодекс України не тільки не забезпечив повною мірою соціальної справедливості податкової системи,але й ,став одним з найгірших податкових кодексів в світі. Парадокс, але саме ті, хто “піарились” на “податковому майдані”, сьогодні в парламенті та Уряді можуть в повній мірі оцінити межі своєї бездарності.  За даними Державного університету Державної податкової служби України бідні громадяни в нашій країні сплачують в 50 разів більше податків, ніж багаті громадяни.

Причини податкова дискримінації:

-               відсутність у податковому законодавстві неоподатковуваного мінімуму доходів. Працівник платить податок зі всього доходу у вигляді заробітної плати, а роботодавець

-           лише з частини свого доходу – прибутку, зменшеного на собівартість продукції;

-             трудові доходи у вигляді заробітної плати оподатковуються за ставками щонайменше втричі вищими, ніж доходи не від трудової діяльності.

Занижений розмір заробітної плати, у т.ч. в бюджетній сфері, наявність суттєвих розмірів заборгованості з виплати заробітної плати, несправедливе оподаткування та неналежний рівень пенсійного забезпечення провокують поширення бідності серед працюючого населення, а надалі – серед пенсіонерів, а також недофінансування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, Державного і місцевих бюджетів.

Люмпенізація і бідність перетворились на справжню трагедію. Рівень безробіття фактично сягнув 30%, а  за кордоном шукають кращого життя від 4-7млн. українців. Процес втечі тільки наростає, адже тільки в  порівнянні  з умовами праці в  донбаських  шахтарських колоніях,   працевлаштування в Єгипті  виглядає непоганою альтернативою.

Таким чином, для забезпечення соціальної справедливості, побудови  солідарної та соціальної держави Україні необхідно досягти європейських стандартів оплати праці, гарантій соціального забезпечення, відповідних умов життя громадян та їх соціального захисту.

Потребують ґрунтовного переформатування правові засади регулювання соціальних процесів, їх приведення у повну відповідність до норм міжнародного права, в тому числі – стандартів Європейського союзу за обов’язкової умови врахування наслідків економічної кризи та аналізу ефективності інструментів її подолання в Країнах ЄС.  Враховуючи, що  правлячий режим наніс фатального удару по продуктивних силах суспільства ( Україна фактично вибула зі списку технологічних держав і стрімко прямує до африканського типу економік) вирішення питань соціального розвитку повинні вирішуватись в нерозривному зв’язку з   глибокою і комплексною реформацією всієї системи державного менеджменту та на засадах нової етики суспільно-державних відносин.    Жодна  країна не може бути  багатою при  тотальній  бідності населення. Тільки особисте збагачення населення та формування широкого прошарку середнього класу повинно стати джерелом багатства країни. Тотальна система економії (затягування пасків) сповільняє внутрішнє споживання, розвиток економіки та є причиною стагнації, провокує розвиток та поглиблення економічних криз.

В Україні кожен четвертий працюючий вважається бідним та не в змозі прогодувати ні самого себе ні свою сім’ю. Кожна п’ята особа працездатного віку працює у тіньовому секторі економіки в незахищених умовах. Понад 85% пенсіонерів отримують майже однакову пенсію, що не на багато перевищує прожитковий мінімум.

Наша мета  - дати людям надію на краще життя, забезпечити їх конституційне право на повноцінне харчування, житло, освіту, особистий розвиток, соціальний захист

Для цього необхідно:

- За досить короткий проміжок часу збільшити рівень мінімальних державних гарантій для населення: мінімальної заробітної плати – у 2,5 – 3 рази, підвищити відповідно заробітну плату працівникам бюджетної сфери (поступово протягом року по окремих сферах діяльності).

-  провести реприватизацію стратегічних підприємств, в яких до 25 % акцій  передати трудовим колективам, 25% повернути державі. Решта залишити ефективному власнику.

 - Через пів року відповідним чином збільшити – у 2,5 – 3 рази розміри прожиткового мінімуму для непрацездатних категорій населення та відповідно збільшити розміри мінімальних пенсій та соціальних допомог.

- Звузити число категорій працюючих та видів діяльності, що фінансуються за рахунок зведеного бюджету (у двічі зменшити апарат чиновників та столоначальників.)

 -   Вища освіта та медицина повинні бути переведені на повний господарський розрахунок (включаючи страхову медицину) після забезпечення відповідного рівня заробітних плат і пенсій. До цього часу, держава повинна взяти під повний контроль функціонування цих відомств в питаннях забезпечення прямої дії 49 та 53ст Конституції України.

 - Спростити систему оподаткування. Замість 180 існуючих різновидів податків і зборів залишити 10-15 найбільш зрозумілих та легко адміністрованих. Ввести податок на багатство. Застосовувати плоску шкалу оподаткування доходів фізичних осіб. Запровадити особливі системи оподаткування будівництва та інших найбільш притаманних тіньовому сектору економіки сфер діяльності. Запровадити податок з обігу замість корумпованого ПДВ.

- Запропонувати регресну шкалу єдиного страхового внеску,що стимулюватиме роботодавця до підвищення заробітних плат та виведення з тіні оплати праці.

За різними оцінками, у тіні знаходиться від 145 до 300 млрд. грн. фонду оплати праці. Виведення хоча б половини цих коштів в офіційні заробітні плати дозволило б вирішити багато нагальних проблем у соціальній та економічній сферах та додатково залучити в систему загальнообов’язкового державного соціального страхування 23,5 - 48,8 млрд. гривень

 - Повернути систему прямого пенсійного оподаткування купівлі – продажу валют. На момент її відміни у 2008 році надходження від 1% купівлі– продажу валют становили 6,4 млрд. гривень на рік. У разі відновлення цього податку у розмірі 2-3% та запровадження правил стимулювання купівлі національної валюти на українській валютній біржі нерезидентами для розрахунків за експортовану сировину (дедолоризація ї економіки та перехід до мультивалютної корзини), - такі надходження могли б складати близько 30 млрд. грн. щороку.

 - Реформувати солідарну систему пенсійного страхування. Ліквідувати Пенсійний фонд (близько 36 тис. державних службовців). Для цього спростити порядок призначення пенсій та ліквідувати (можна просто зупинити призначення) спец пенсій за іншими законами (за виключенням військових пенсій). Пенсію виплачувати через виплатні центри та банківські рахунки з державного бюджету у розмірі 150% прожиткового мінімуму усім пенсіонерам, які мають 30 років страхового стажу із збільшенням цієї виплати на 10% за кожні додаткові 5 років страхового стажу. Тим хто не має страхового стажу по досягненні пенсійного віку чи настання інвалідності, що перешкоджає працювати призначатиметься соціальна пенсія у розмірі до 100% прожиткового мінімуму, виходячи із майнового стану особи.

Що це дасть? Можливість відразу зменшити розмір єдиного страхового внеску на 32%, що сплачує роботодавець до Пенсійного фонду України. У свою чергу це зменшить тиск на фонд оплати праці та сприятиме виведенню заробітних плат із тіні. Страхові кошти компенсуватимуться за рахунок прямих надходжень від системи оподаткування.

Всі соціальні та позабюджетні фонди під контроль громадянського суспільства. Зміна структури власності, багатоманітність профспілок вимагають транспарентного розпорядження та використання цих коштів.

-          Створити Державний пенсійний (соціальний) банк.

 - Об’єднати міністерство соціальної політики та охорони здоров’я, що дозволить скоротити управлінський апарат та почати створювати вертикально інтегровану систему управління з використанням сучасних технологій та мережевих програм ( електронний уряд )

 - Запровадити на солідарній основі систему медичного соціального страхування з урахуванням реальних пенсій та заробітних плат. Запровадити контроль за тендерними закупівлями в системі охорони здоров’я. Провести ревізію тіньової приватизації фармацевтичних підприємств та інфраструктурних об’єктів медичної галузі. Забезпечити державну підтримку вітчизняному фармвиробнику та відповідно здешевити вартість життєво необхідних препаратів соціально незахищеним верствам населення.

 - Включити додаткові державні програми стимулювання заощаджень населення та електронного обігу грошей.

Невідкладно запровадити другий рівень обов’язкової накопичувальної пенсійної страхової системи. Дати поштовх для створення професійних пенсійних систем, що забезпечать вихід на пенсії за вислугу років та за роботу у шкідливих та особливо шкідливих умовах праці.

Сконцентровані у додатковій пенсійній системі кошти (через 10 років не менше 300-400 млрд. грн.) – це значний інвестиційний ресурс, що працюватиме на економіку країни за правилами гарантованими Державою (прирощення пенсійних активів не менше +3 відсоткових пункти до рівня інфляції).

Запровадити державну програму заощаджень на придбання житла шляхом створення гарантійних механізмів купівлі населенням державних цінних паперів на право власності квадратних метрів (дицеметрів) житла за ринковими цінами, відповідної пропорційної участі держави через повернення податку з доходів фізичних осіб та системи обміну таких державних цінних паперів на житло.

– Утворити Фонд майбутніх поколінь.  З цією метою націоналізувати щонайменше 50% акцій найбільш ліквідних видів економічної діяльності. Половина плати за продаж алкоголю та тютюнових виробів, видобуток газу, нафти, залізної руди, вугілля інших природних багатств,прибутків грального бізнесу, енергетики мають надходити у Фонд майбутніх поколінь, який поряд із Державним бюджетом гарантуватиме здійснення зобов’язань  в частині наповнення пенсійного фонду та виконання інших соціальних гарантій .

Ми дозволили собі намітити лише загальні абриси   реформ в галузі соціальної політики, що могли б бути здійснені на цьому етапі. Зрозуміло, що багато напрацювань та конкретних змін до нормативних і законодавчих актів не ввійшли в цей документ. Це робота законотворців. На жаль представники різних фракцій у Верховній Раді  вбачають за доцільне використовувати виключно популістські гаслав питаннях соціального захисту населення. Призначаючи додаткові пільги і одночасно звужуючи кількість власників, не віддаючи коштів місцевим бюджетам створюють умови для колапсу, насамперед соціального законодавства. Хочемо відмітити, що при запроваджені запропонованих нами реформ, наприклад питання віку виходу на пенсію матиме виключно символічне значення. А от питання  реприватизації, передачі частки власності підприємств трудовим колективам, націоналізація природних ресурсів створить основу для розвитку солідарного і корпоративного суспільства, в якому громадяни з різним рівнем статків об’єднують зусилля для розвитку держави,її економіки, сприяють збільшення народонаселення країни та підвищують рівень здоров’я громадян.

Безумовно , наша програма не ідеальна. Але, як і попередні наші ініціативи, вона є основою для розвитку та доповнення тих, хто працює в нашій команді заради майбутніх поколінь.

 Ю.Збітнєв Голова Громадянського Конституційного конгрес

 К.Ільченко. Голова Всеукраїнського страйкового комітету

1 травня 2013 року