«Шлях подолає лише той, хто іде!»

Уявляю собі комунізм раковою пухлиною, яка своїми метастазами проникла в усі сфери та галузі життя українського суспільства

      Уявляю собі комунізм раковою пухлиною, яка своїми метастазами проникла в усі сфери та галузі життя українського суспільства, в нашу свідомість та ментальність і зжирає нас з вами всі роки незалежності.

      Обговорюючи тему комунізму, як не де можна обирати за приклад будь що. Можемо взяти за приклад нашу освіту, чи нашу медицину, чи нашу бюрократію та методи керування в країні, за будь-яких президентів, чи нашу свідомість та наш вибір, який ми робимо, хоч деякі вважають що не роблять ніякого вибору.

      Так сталося, що для мене найбільш близький приклад опозиційних партій в Україні, ось тут можемо бачити справжній парадокс. Опозиційні партії в Україні проголошують, що є ворогами комунізму, але самі є невід’ємною частиною сучасного комунізму. Починаючи від манери керувати з гори та правила за яким лідера партії неможливо переобрати, а голів осередків призначає Київ, та закінчуючи тими заходами, які проводять партії задля піару.   Звичайно, що ми сором’язливо перейменували суботники в весняні толоки та темурівськи загони в волонтерські загони, але «добровільними» такі ініціативи залишаються так само, як в радянські часи. Виходить, як сказала одна мудра людина: «яку б партію ми з вами не будували кожен раз виходить виключно КПРС». Спробуємо поставити собі питання: «Що може вирішувати в такій ось «демократичній» партії звичайний рядовий однопартієць?». Відповідаючи на це питання, особисто я, гублюсь.

      Так наша опозиція не пропонує нічого нового з часів СРСР, а наш нещасний, бідний народ втомлений від брехні, поневірянь та зради  вже почав сумувати за комунізмом. Бо в тих часах нам хоч не давали право обирати та інколи годували, зараз не дають права обирати так само, ще й перестали годувати. Мені так здається, що право обирати нам з вами ніхто і не дасть, бо таке право не дається ,таке право береться кожним самостійно. Я ні в якому разі не закликаю до революційних рухів в країні, я закликаю почати негайно революційний рух у власній свідомості та у власному житті. Звичайно ми з вами робили деякі спроби за часи незалежності взяти право обирати, але кожен раз ми були обдурені і зневірені лідерами опозиціонерами. І родзинка в тому, що покладатися  в своїх прагненнях до змін не можемо на лідерів, так само як і покладати провину на них, бо їм вигідно залишатись в комунізмі надалі, а нам з вами вигідно рухатися вперед залишивши їх з побудованим ними комунізмом наодинці.

      Як би пафосно та гучно це не лунало, але це боротьба за життя не тільки України як держави, але і за життя кожного окремо. Як невиправна оптимістка, я вірю в те, що українці зможуть подолати свою зневіру, свої ментальні похибки та рухатися вперед, шкода що на цьому шляху так багато жертв та втрат. Бо починати в цьому русі вже треба сьогодні, змінити свої думки та свої дії, випалювати комунізм в самому собі. І на цьому шляху нам з вами буде вища допомога бо пам’ятаємо «Шлях подолає лише той, хто іде!».