Я з села. Сто км від Києва. Там слово жид - не образа, а назва національності. Старенькі баби і молоденькі лоботряси вживають це слово для позначення національності. Та от тільки диво - якщо нема підозри, що поруч - єврей. Якщо є - тоді вжи......вають слово єврей. І я його зараз вживаю, бо відчуваю: десь поруч євреї. Що це за гра така. Ми називаєм англійців англійцями, а не инглиш, чи не так? Схоже на те, начче між собою називаємо їх англійцями, а коли з них хтось поруч - инглишами. Цирк. Поляки, словаки в своїх селах кажуть євреям: панове жиди. Чи ті там ображаються? - Ні. Таким чином ідеться про те, що це євреї вирішили тут ображатися на слово жид. То це у них проблема, бо занадто далекі вони від української мовної традиції (а може навіть ворожі), та близькі до російської мовної традиції, де, можливо, це слово - образа. Про антисемітизм. Він мене не бентежить так сильно як антиукраїнізм, бо антиукраїнізм - дійсно поширене надзвичайно явище. І носієм його часто виступають, на жаль, євреї. І породжують саме антиукраїнізмом - антисемітизм. Тут демократи вжили б слово українофоби. Та хто ж нас боїться, якщо навіть мову нашу під себе хочуть змінити - відмінити Шевченка, Л. Українку. Ось такий дурдом. Брати і сестри євреї, чи хочете ви, щоб вам в очі й позаочі говоріли зовсім різне? Мабуть же - ні. А подивіться, будь-ласка, на другий рядок цього тексту. Там написано: старенькі баби, і це - не образа. Так у нас кажуть. Росіянин, а за ним і єврей сказав би: "старенькие бабушки", бо баба у них - це те, що у нас "молодиця". Я не хочу ображати євреїв. Та чи не доведеться мені стати антисемітом, якщо вони захочуть без мене міняти мою мову. До речі, Міла Куніс знає, чим баба відрізняється від молодиці? А вирішує вона щодо своєї національності тільки одне питання - "чи я єврейка, чи американка" (думаю - на користь першого), але аж ніяк - "чи українка". Запиталися б у неї - і зразу б заспокоїлися. З повагою до євреїв (для своїх односельчан, пошепки, кажу, - до жидів).