Ми у Черкасах – вдома
Інтерв’ю брав Богдан СІРИЙ
Володимир зайшов
до нашої редакції швидкою ходою впевненої у собі людини. Міцний потиск руки,
заворожлива посмішка, жарти басовитим голосом – усе це налаштовувало на
мажорний лад. І хоча розмова відбувалася на вельми серйозні теми – вибори, ми
заздалегідь були налаштовані на приязне спілкування та позитив. А між тим
Володимир саме у цей час вів важку боротьбу за депутатський мандат на
черкаському виборчому окрузі № 194, де конкуруючі опозиціонери та провладні
мільйонери намагаються переконати довірливих черкащан про те, що «покращення
життя вже сьогодні» повністю збігається за пейзажем за їхнім вікном або одразу ж
настане після « правильного» вибору на виборах.. Тож починаємо розмову.
-
Володимире, а Ви не
боїтеся без значної ресурсної та адміністративної підтримки протистояти
провладним кандидатам, які вже вклали у вибори в Черкасах понад 100 мільйонів
гривень?
-
Ну от так – одразу зранку
і про гроші…(сміється…) По-перше, спершу необхідно розібратися, хто з усього
цього кагалу саме отой «легендарний» провладний кандидат. Жуковська? Так вона
сором’язлива самовисуванка? Симпатична мила жіночка з не менш оптимістичним
рахунком у банку. Але ж вона не самостійна у своїх діях та рішеннях, бо
являється хоч і топ- , але усе-таки - просто менеджером у олігарха Дмитра Фірташа.
І зв’язані вони незримою пуповиною типа як Одарич ( Черкаський міський голова –
авт..) пов'язаний з Бродським. Тож доки цікавлять Черкаси Фірташа – Валентина
Борисівна на передовій на білій кобилі, а продасть «Азот» - пишіть листи на
«дєрєвню дєдушкє». Тож голосуючи за Жуковську, черкащани обирають «вільному
козацькому місту» нового «господаря» та зраджують Бродському з Фірташем. Хоча,
безумовно, пам'ять про пофарбований особисто Жуковською фасад палацу «Дружби
народів» назавжди залишиться у наших вдячних серцях.
-
Але ж по Вашому округу офіційний
висуванець від Партії Регіонів – Віктор Парамонов?
-
Віктор – чудова людина,
фахівець і головний лікар Черкаського обласного онкологічного диспансеру. Але
він є заручником ситуації, коли задля збереження посади та роботи необхідно
довести свою причетність до влади. Тож учора – депутат від БЮТ, сьогодні –
кандидат від регіоналів. Я переконаний, що майбутнє Парамонова регіоналів
цікавить не більше, ніж наше з Вами.
Там в нас на окрузі є
ще особи, які мають відношення до «покращення життя вже сьогодні», але вони
просто виконують волю свого партійного керівництва і ніякої роботи не ведуть.
Типа як меблі…
-
Володимире, Ви ще по
суті не починали виборчої кампанії. Незважаючи на складну ситуацію, Ви впевнені
у своїй перемозі?
-
Абсолютно. А з ким
конкурувати? Правда, важко тягатися з ресурсом конкурентів, та й «Антену»
закрили «адепти Церкви покращення» дуже невчасно. Але я відчуваю підтримку
громади, адже за мене два роки тому голосувало багато тисяч черкащан. І я що
міг, робив для них як депутат міської ради. А грошима ті самі люди і
допоможуть. Тож залишилося лише йти та перемагати.
-
З якою програмою Ви
йдете на вибори?
-
Одна моя програма
розміщена на офіційному сайті ЦВК, а інща, справжня, у Святому письмі. Так Ви її, напевно, читали:
«Не убий», «Не укради», «Не побажай жінки ближнього свого» і так далі…Класна
програма, та й самому подобається.
Скажу Вам по секрету: за своє життя я прочитав
безліч програм. Навіть «Капітал» Карла Маркса. Але переважна більшість з них не
виконується. Тож потрібно голосувати не за мертву програму, а за живу людину. А
потім, після перемоги, йти до цієї людини зі своїми ідеями. Я переконаний: якщо
люди зроблять правильний вибір – усі розумні ідеї можна втілити у життя.
-
Ви оптиміст! Але ж за
даними соціологічних досліджень по рейтингам Вас усе ж таки випереджають Ваші
колеги по Черкаській міській раді висуванець КПУ Віктор Білоусов та висуванець
«Батьківщини» Микола Булатецький»? Та й ще двоє-троє дихають у потилицю?
-
Є старий анекдот: - Діду,
при кому Вам краще жилося – при царі чи при комуністах? Дід відповідає: - При
царі, бо при ньому в мене стояв! Отак з тими комуністами: голосують за них, бо
згадують себе такими, якими вже ніколи не будуть – молодими, здоровими і гарними.
А насправді комуністи завжди були при владі: з обкомівського крісла у
директорське на державне підприємство. І при усіх режимах у опозиції, ні у чому
не відмовляючи ні собі, ні своїм дітям. То ж що їм нашепчуть з Банкової – так
вони і встануть. І штани вдягнуть так як зручно їх партнерам по коаліції.
-
А Булатецький?
-
З Миколою складніше.
Справа у тому, що ми знайомі вже третій десяток років ( були депутатами
міськради ще у 1990 році – авт..) і завжди по ключовим питанням знаходили
спільну мову. Ми у Черкасах – вдома, на відміну від більшості наших опонентів.
Ми навіть Об’єднану опозицію Черкащини створювали разом. І , по великому
рахунку, не наша вина, що лідери партій націонал-демократичного спрямування не
спромоглися домовитися на Софійському майдані. Але на відміну від них – ми
радимося. І я переконаний – врешті-решт ми домовимося, а Черкаси від цього лише
виграють.
Бо самі Черкаси також без
нагляду залишати не можна – розкрадуть. А через два з половиною роки - місцеві
вибори. А Одарич візьме, пошле «черкасцям» повітряний цьомчик та й повернеться до Києва…
Не позбавляти ж рідне
місто та його мешканців права обрати своїм міським головою справжнього
черкащанина і патріота. Тож ми з Миколою Івановичем і пробуємо визначити, кому
відстоювати наші «Черкаси для черкащан» під куполом Верховної ради, а кому у
черкаських дворах та у приміщенні Черкаської міської ради.
Крім того, я
переконаний, що до діалогу приєднаються і інші кандидати, особливо висунуті
партіями, які вважають себе опозиційними: «Удар» та «Україна-вперед». Тож нехай
доведуть свою опозиційність справами. Ми – черкащани, тож завжди повинні
підставити один-одному плече. Підтримати своїх на благо рідного міста, де
роботи вистачить усім. І не лише під час виборів.
-
І наостанок.
Володимире, що Ви чекаєте від цих виборів?
-
Я, як український
націоналіст, передусім чекаю від цих виборів початку зміни еліт. Тобто початку
повної заміни того всього, що в Україні називає себе елітою. Я хоч і сам вже
понад три роки дідусь, з огидою спостерігаю на телеекрані старіння отих самих
пик, які приросли нижньою поверхнею до крісел у Верховній раді. Україні потрібні
нові обличчя, нові ідеї, нові погляди на виправлення ситуації у державі. Лише у
такому випадку ми можемо сподіватися на свіжий вітер змін з Атлантики, а не на
сморід з підмосковних боліт. Досить жити нафталіновим минулим. Українці –
велика нація, незважаючи на мову спілкування та місце проживання. То ж я чекаю
від виборів…, ні, я переконаний, що українці, а отже і черкащани оберуть не «покращення
життя вже сьогодні», а саме життя. Людське життя у нормальній державі Україна.
Так, власне, вдруге вибору вже може і не бути: лише між АК-74 та М-16. Тож
давайте спробуємо бути європейцями та демократами.
Інтерв’ю брав Богдан Сірий.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.