Нелегка доля і нагла жаб’яча смерть...
20 червня 2012, 14:08
Перший яскравий спогад дитинства - жабка.
Мені трошки більше року. Я живу у приватному будинку, за три метри від паркану мого двору ставок.
Перший яскравий спогад дитинства - жабка.
Мені трошки більше року. Я живу у приватному будинку, за три метри від паркану мого двору ставок. Це залишки частково пересохлої, а в основному пущеної у трубу при будівництві нових районів річки Желань (Нивка). Гуляю собі на дворі і вздрів маленьку жабку. Я її зловив, потім пустив, а вона не тікала. Довго з нею грався, купав у відрі з водою, що стояло поруч, зробив їй гойдалку з ґумових зварочних окулярів. Вигадув, вона не тікала, весело стрибала біля мене. Я тішився. А коли їй вже наскучило і вона схотіла йти собі у своїх жаб`ячих справах - скакнула у бік не підозрюючи нічого лихого. Тоді я її просто вбив, схопив дитячу пластмасову шпагу наздогнав і розмазав по асфальту. Перед цим чинив так багато разів, спеціально полював за зеленими, що виповзали після дощу. Але...
Можливо, я б ніколи не згадав цієї нещасної жабки, але вийшла Мама, побачивши це сказала:
"Що ж ти наробив? Вона ж тобі довіряла!". Мене пройняло вогнем.
Малесенька, беззахисна істота, що ще не знала жорстокого світу. Ще не знала, що таке люди і не навчилася їх боятися. Вона вірила мені. І я віддячив їй за віру.
Вірила, а я...
Я кілька годин не втихаючи ревів, у ночі не міг заснути. Потім вона мені постійно снилася, не давала забути. Я не виправдав її довіри, зрадив. Я показав їй, що таке житття. Зробив грубішою її невинну душу. Я став крапкою у її житті, вона трьома в моєму...
Дуже важко розчаровуватися у людях, та це питання твоєї здатності розуміти. Набагато страшніше коли люди розчаровуються у тобі. Страшно бути злим уроком.
Я щасливий, що та жабка була найбільшим злочином мого життя.
Але важко. Важко коли тебе не розуміють. Коли роблять собі боляче через це.
Важко коли через тебе плачуть. Навіть, якщо просто за тобою сумуючи. Розривається серце. Болить коли знаю, що є причиною чужої болі. Хочеться розбитися у кров, бігти, впасти і кричати щоб вітер відніс твій крик у закутки високих гір, забрав із собою у космічні простори
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.