Народився Петро Дорошенко у 1627 році у м. Чигирині. Походив із старого козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка, соратника знаменитого Петра Сагайдачного, який потрапив у пастку у 1628 році за час одного зі своїх походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Гірея. Згідно з легендою, татари настромили голову гетьмана на списа і виставили на кілька місяців на воротах міста Кафи (Феодосії)...
Героїчна смерть діда стала для юного хлопця блискучим прикладом беззастережної відданості своєму народові. Петро Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови, був освіченим та активним юнаком.
Слід відмітити, що політичні погляди у Петра визначилися досить рано, хоча, зрозуміло, що з плином часу вони зазнавали серйозних змін. Проте, вірність ідеалам патріотично настроєного заможного козацтва він проніс через усе життя. Тому, коли в 1648 році спалахнула Визвольна війна українського народу проти іноземного поневолення за незалежність і створення національної держави, двадцятирічний юнак вливається до лав армії повстанців. Богдан Хмельницький не міг не знати родини Дорошенків (будучи в 40-х одним із чигиринських полків) та не звернути увагу на молодого завзятого козака Чигиринського полку, який помітно виділявся із натовпу однолітків гостротою розуму, хоробрістю та освіченістю. І вже трохи пізніше у неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Виконував важливі його доручення, вів переговори з польським і шведським урядом.
Роки Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, звільнення від польського гніту народу всієї Русі і створення незалежної української держави, до складу якої входили б усі етнічно українські землі, зіграли визначну роль у формуванні його політичної свідомості.
Гетьманство Петра Дорошенка
1665 рік. 10 жовтня правобережні полковники обирають Петра Дорошенка тимчасовим Гетьманом Правобережної України, замінивши на цьому Павла Тетерю, який в своїй політиці орієнтувався на Польщу і тим втратив довір'я значної частини козаків. А на початку січня 1666 року козацька рада у Чигирині підтвердила вибір старшини.
Діяльність Петра Дорошенка, як володаря України, розпочиналася в дуже несприятливій внутрішній і зовнішній обстановці. Українська Козацька Республіка була фактично розчленована на дві частини з своїми урядами і вкрай спустошена та розорена військовими діями, які тут безкінечно точилися протягом останніх 17 років. За досить приблизними підрахунками, на середину 60-х років XVII ст. втрати населення Правобережної України сягали 65 -70 відсотків... Склалася сприятлива ситуація для поділу України між Росією і Річчю Посполитою.
Реально розцінюючи своє становище, П.Дорошенко вважав першочерговим завданням домогтися зміцнення влади на Правобережжі й заручитися підтримкою з боку народних мас, передусім козацтва. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, при підтримці старшин, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин -так званого серденята, які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому пограниччі утворив новий Торговицький полк. Часто скликав козацькі ради, де вислухував думку рядових козаків.
Після підписання між Московською державою та Польщею Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого повністю нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. І вже у вересні 1667 року об'єднане українсько -турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько -польський кордон по р. Горині.
Коли позиції на Правобережжі були зміцнені, Дорошенко на початку літа разом із козацькою старшиною перейшов на Лівий берег. В цей час там відбувалося антимосковське повстання. В ході цього повстання, у військовому таборі під Опішнею козаки вбили гетьмана І.Брюховецького і
8 червня 1668 року проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.
Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало не довго. Розуміючи, що відбувається зміцнення гетьманської влади в Україні сусідні держави взялися підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і раптовою військовою агресією. Гетьман, призначивши наказним гетьманом Д.Многогрішного, був змушений повернутися на Правобережжя.
У 1669 році у м. Глухові на основі Глухівських статей 1669 року противники Дорошенка проголошують гетьманом Д.Многогрішного. Опинившись в дуже складному становищі (необхідно нейтралізувати ворожі дії Криму, отримати допомогу проти Речі Посполитої та Московського царства), Петро Дорошенко у вересні 1669 року укладає з Туреччиною. Виникає питання, на яких умовах, засадах уряд Петра Дорошенка погоджувався на протекторат Туреччини? Політичний задум Дорошенка передбачав велику автономію для України, питання іншого характеру, що, як показали наступні події, турецький уряд далеко не всі їх задовольнив, а ті, що схвалив, часто порушував. Це не є виною українського гетьмана, а трагедія його, як політичного і державного діяча козацької України.
Гетьман, розуміючи ситуацію, намагається уникати початку воєнних дій з Польщею і Росією, проте вже навесні окреслюється загроза можливого наступу польського війська на козацьку Україну. В пошуках союзників Дорошенко наприкінці березня звертається з листом до бранденбурзького електора Фрідріха Вільгельма з проханням про допомогу, проте лист до адресата не дійшов...
Згодом Правобережна Україна знову переходить під владу П.Дорошенка.
Проте ситуація на Правобережжі була дуже складною...Майже повне спустошення її території...Роки виснажливої війни перетворили українські міста і села на правому березі Дніпра на суцільну руїну...Вцілілі селяни, міщани й козаки, проклинаючи гетьмана, масово переселялися на Правобережжя, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя.
Влітку 1675 року становище Дорошенка в політичному плані стає безнадійним...Потік переселення біженців на Лівий берег не припинявся. Дорошенка залишали не лише підрозділи вірних серденят, а навіть рідні...
10 жовтня Петро Дорошенко присягнув Росії, та не перед Ромодановським та І.Самойловичем (кандидат на гетьманську булаву), а кошовому І.Сіркові. Є припущення, що вони домовилися про скликання козацької ради у 1676 році для обрання гетьмана України, адже запорожці Самойловича не визнавали. Це була остання надія Дорошенка...Проте, російський уряд категорично відмовився визнати чигиринський акт присяги дійсним, і вимагав їхати до Москви.
Ситуація була катастрофічно. Поставлений у безвихідь Петро Дорошенко капітулював...Коли у вересні 1676 року під стіни Чигирина під'їхали війська Самойловича і Ромодановського, гетьман вирішив здати місто без бою. Дорошенко присягнув на вірність цареві у Москві. Йому видали "статті", у яких було зазначено, що жити він може "где он хочет" і йому "пробачалися" усі минулі проступки.
У 1677 році надійшло розпорядження з Москви, що Дорошенко має прибути до Росії. Згодом, він з сім'єю був поселений недалеко від Москви (135 км) у с. Ярополчому. Петро Дорошенко звертається в листах до І.Самойловича з проханням переселити його на Батьківщину, проте все безнадійно, адже це не входило в плани російського уряду. Вони боялися, що на політичному небосхилі може знову зійти, засіяти вже могутніша зірка Петра Дорошенка.
Одружившись вдруге (вірогідно після смерті першої дружини Люби), в сім'ї Дорошенків народилося троє дітей. До речі, Наталя Гончарова (дружина О.С.Пушкіна) є правнучкою Петра Дорошенка.
Так завершилася політична кар'єра одного з найвизначніших державних діячів України козацької епохи, справжнього патріота, невтомного борця за незалежність, цілісність рідної України та щастя українського народу...