Корупції в Україні настав кінець?

Чи змінять прийняті Верховною Радою України законодавчі зміни ситуацію в нашій державі стосовно корупції?

З 1 липня 2011 року законної сили набирають два закони, що регламентують боротьбу з корупцією в нашій державі. Мова йде про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення»  № 3207-17 від 07.04.2011 та Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні» № 3206-17 від 07.04. 2011. Дані законодавчі акти визвали чимало дискусій в суспільстві, адже реалії життя в українському народі вже давно вимагали відповідного законодавчого регламентування боротьби з корупцією в нашій державі.

Сама ж проблема набула широкого масштабу в середині суспільства і являється, мабуть, основною для нашого народу. Адже, в багатьох негараздах в різних сферах життя в Україні основоположною проблемою є те, що мабуть завжди й за все в цій державі потрібно або платити або домовлятися. Корумпованість як простого лікаря так і високопоставленого чиновника призводить як до погіршення економічної ситуації в країні (корумпованість державного сектору відлякує інвесторів) так і до погіршення добробуту кожного українця (корумпованість в медичній сфері призводить до ситуації коли людина без знайомств та без хабарів отримує гіршу якість медичного обслуговування).

Тому Народні депутати України, розуміючи всю складність ситуації, взялися за законодавче закріплення боротьби з корупцією. І вже не один законопроект було розроблено і розглянуто Верховною Радою України. Та завжди чи то народним обранцям чи то іншим чиновникам щось заважало довести справу до кінця. Наприклад, як було із Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції №1506-17 від 11.06.2009, який мав вступити в дію з 1 січня 2010 року. 

Але станом на сьогодні вже пройшло декілька днів від набрання чинності вищезазначених законодавчих актів і сьогодні постає питання чи запрацюють ці заходи на законодавчому рівні в реальній боротьбі проти корупції в нашій державі? Та не менш цікавим питанням є юридичні особливості даних нормативно-правових актів.

 І перше що кидається в очі, це те що в нововведеннях немає норм які б передбачали звітування перед народом родичів чиновників та інших близьких їм осіб, яке передбачено в більшості країн, які успішно борються з корупцією – США, Швеція, Великобританія. Саме ж звітування «слуг народу» передбачено статтею 12 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції».  Тому не можна сказати що саме в питанні доходів чиновників та їх сімей можна буде проводити певний контроль з боку народу. Тому що чиновникам не прийдеться видумувати новий велосипед, вони будуть робити так як роблять сьогодні – записувати все майно на своїх родичів та інших близьких осіб.

До речі, поняття «близькі особи» доволі цікаво визначено в статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції».  Окрім подружжя, дітей, батьків, рідних братів та сестер, дідів, бабів, онуків, усиновлювачів, усиновлених воно включило в себе також інших осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки. В такій ситуації не виключено курйозу коли люди проживаючі в комунальній квартирі будуть вважатися «близькими особами». Ті ж самі «інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки» включені й до поняття «члени сім’ї».

 Варто також відзначити, що в нових законах не передбачено відповідного центрального органу який був би головним по боротьбі із корупцією. Проте зазначено в 4 ч. статті 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», що координацію реалізації органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики. В цій же частині цієї ж статті і уповноважено Президента України на створення такого органу. Але зважаючи на той факт, що саме за ініціативи Адміністрації Президента України один із законів-попередників по боротьбі з корупцією так і не вступив в силу (Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції №1506-17 від 11.06.2009, який мав вступити в дію з 1 січня 2010 року.), такий орган може створюватися ще не один рік.     

  Цікавим і водночас позитивним моментом нововведень є у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів покладення обов’язку на посадових і службових осіб органів державної влади, посадових осіб місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів вживати у рамках своїх повноважень заходів щодо припинення такого правопорушення та повідомляти письмово про його вчинення спеціально уповноважений орган по боротьбі з корупцією відповідно до ч. 7 ст. 5 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». Отже, відповідно до цієї норми якщо, припустимо, начальник якогось районного управління Пенсійного фонду України дізнався про те що один із спеціалістів взяв хабар, то він, начальник, зобов’язаний вжити відповідні заходи.

Відповідно до нововведень, а саме статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», високопоставленим чиновникам забороняється сприяти фізичним чи юридичним особам у здійсненні господарської діяльності, неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, неправомірно втручатися в роботу органів державної влади всіх рівнів. І в цьому питанні важливо щоб був вироблений дієвий механізм виявлення та протидії таким правопорушенням. Наразі такого механізму немає в наявних нормативно-правових актах, і на моє глибоке переконання створенням такого механізму повинен займатися центральний орган по боротьбі з корупцією. Але як вже зазначалося, питання про створення останнього залишається актуальним.

Дуже багато дискусій визвала стаття 8 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» яка накладає обмеження щодо одержання дарунків та пожертв посадовими та службовими особами. Дарунки відповідно до цієї статті мають відповідати загальновизнаним уявленням про гостинність та пожертви та не перевищувати 50 % мінімальної заробітної плати. Проте Президент  України,  Голова  Верховної Ради України,  його Перший заступник та  заступник,  Прем'єр-міністр  України,  Перший
віце-прем'єр-міністр   України,   віце-прем'єр-міністри   України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова  Служби  безпеки  України,  Генеральний  прокурор  України, Голова  Національного  банку  України,  Голова  Рахункової палати, Уповноважений  Верховної  Ради  України  з  прав  людини,   Голова Верховної  Ради Автономної Республіки Крим,  Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, народні  депутати   України,   депутати   Верховної   Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад не можуть приймати будь яких подарунків та пожертв за рішення на користь дарувальника або якщо останні перебуває в підпорядкуванні особи, якій адресовано подарунок чи пожертву. Ця норма звісно важлива, але вона не поширює заборони на отримання подарунків (до 50% заробітної влади) для простих службових осіб. А явище коли можливо пришвидшити процес отримання певних документів в тій чи іншій інстанції за коробку шоколаду чи коньяк доволі поширений в сучасному українському суспільстві. Тому законодавцю варто звернути увагу в майбутньому саме на цей аспект.

Накладаються також обмеження щодо роботи близьких осіб. І цікавим моментом є наступне: накладається обмеження на роботу близьких осіб у підпорядкуванні суб’єктів визначених у деяких пунктах 1 та 2 частини статті 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». Тут ми повертаємось до визначення поняття «близькі особи». Відповідно перелічені законом суб’єкти не можуть мати у своєму підпорядкуванні осіб з якими перебувають, припустимо, в цивільному шлюбі. А якщо уявити ситуації що один із суб’єктів, для яких накладаються відповідні обмеження, відчув взаємну симпатію і розпочав спільне проживання із особою яка знаходиться у його підпорядкуванні, то відповідно до нового законодавства комусь із них доведеться звільнятися з роботи. Тому потрібно зробити все, щоб у протидії такому явищу як корупція були передбачені всі можливі виключення, а обмеження та заборони накладалися на тих осіб і у тих випадках, коли це справді доцільно.

Справжні нововведенням стало поняття «спеціальна перевірка» щодо осіб, які претендують на зайняття посад,пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, закріплене статтею 11 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». Така перевірка буде здійснюватися керівником або заступником відповідного органу державної влади, місцевого самоврядування із залученням спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції. Перевірка здійснюється за рядом критеріїв, які в основному допомагають виявити наявність корупційних правопорушень у минулому з боку особи, яку перевіряють. Результатом перевірки є довідка про результати спеціальної перевірки, яка носитиме конфіденційний характер. Цікавим є те, що спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на посаду, але у випадку відсутності такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається. Такий собі – строгий лібералізм. Ця стаття вступає в законну силу лише з 1 січня 2012 року.

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» також зобов’язав Президента   України,  Голову  Верховної  Ради  України,  народних депутатів  України,  Прем'єр-міністра  України,  членів   Кабінету Міністрів України,  Голову та суддів Конституційного Суду України, Голову та суддів Верховного Суду України,  голів та  суддів  вищих спеціалізованих  судів України,  Генерального прокурора України та
його  заступників,  Голову  Національного  банку  України,  Голову Рахункової  палати,  Голову  та членів Вищої ради юстиції,  членів Центральної  виборчої  комісії,  Уповноваженого   Верховної   Ради України  з  прав  людини,  Голову  та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,  керівників інших органів державної  влади
та  їх  заступників,  членів  колегіальних органів державної влади (комісій,  рад), керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників опубліковувати в офіційних друкованих виданнях органів державної влади та органів місцевого самоврядування відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. Отже, тепер навіть керівники місцевих рад зобов’язані звітувати перед своїм населенням стосовно свого матеріального становища.

Проте варто відзначити, що у первинній версії закону, прийнятого парламентом 7 квітня 2011 року, був прописаний обов'язок суб'єктів відповідальності декларувати не лише прибутки, але й витрати, якщо вони перевищують 50 тис.грн. Однак 12 травня нардепи внесли до нього зміни і проголосували за норму, згідно якої мінімум обов'язкових для декларування витрат збільшений в три рази - з 50 тис. до 150 тис.грн.

 Ще однією новизною стало запровадження в державі Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Створення та порядок його ведення входять до компетенції Міністерства юстиції України. Проте залишається невідомо про ступінь відкритості зазначеного реєстру. 

Якщо ж звернути увагу на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення»  № 3207-17 від 07.04.2011, то можна побачити що він вносить зміни до діючого законодавства що стосуються відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

І тут цікавим фактом є те, що нести відповідальність з 1 липня 2011 року будуть не тільки ті особи які прийняли хабар чи здійснили інше корупційні правопорушення, а й інші суб’єкти корупційних відносин, тобто ті хто виступали ініціатором корупційних відносин. Прикладом слугує нововведена стаття 172-3 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за пропозицію або надання неправомірної допомоги. Також встановлюється відповідальність за порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. А от вершиною «майстерності» українського законодавця стало запровадження відповідальності за порушення вимог фінансової звітності посадових осіб. За таке порушення встановлена відповідальність у вигляді штрафу розмірі 10 – 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян відповідно до ст. 172-6 КК України. Отже, посадовій особі легше заплатити максимально передбачений штраф у розмірі 425 грн. і не показувати мільйонні доходи. До того ж, даною статтею не передбачено усунення наслідків правопорушення та повторні штрафи. А от відповідно до ст. 172-9 КК України за неповідомлення про факт корупції передбачена максимальна  відповідальність у розмірі 2125 грн. За дачу ж хабаря повторно передбачена статтею 369 ККУ відповідальність у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до шести років із  штрафом  від  п'ятисот  до  тисячі неоподатковуваних мінімумів. Ось така от невідповідність. Проте позитивним є те, що нововведені нормативно-правові акти передбачили відповідальність за провокацію хабаря – ст. 370 КК України.
      Отже, після того як наша країна прожила фактично півтора року без антикорупційного законодавства в силу вступив пакет нових Законів, які покликані подолати корупцію як в суспільстві так і серед чиновників. Нововведення звісно оцінюються позитивно, насамперед за те, що вони на кінець то набрали законної сили, хоча мають чимало недоліків. Проте кожен українець повинен розуміти, що подолати настільки складне і шкідливе явище як корупція не здатен жоден закон, навіть якщо він юридично ідеальний. Подолання цього явища потрібно починати з себе, із своєї свідомості, коли ти наступного разу підеш в податкову інспекцію чи тебе зупинить інспектор ГАІ.