Процеси, які відбуваються в Україні наша сусідка Молдова пережила ще в 2002 році

В них теж була лютнева революція в Кишиневі. Їх економічна політика була такою ж несподіваною; ті самі спекуляції і коливання від звичнішої і зрозумілішої Москви – до багатого, але скупуватого Заходу.

Стаття з журналу Галицькі контракти. 27 лютого 2002 року.

Як зясувалося, між так званими справжніми комуністами і комуністами перелицьованими великої різниці немає. Цього нас вчить приклад найближчої сусідки Молдови, де влада вже рік цілковито належить “неочервоним”. І що ж? Кишинів так само, як і більшість інших пострадянських столиць, не знає, “що ми будуємо”, тобто економічна політика так само несподівана; ті самі спекуляції і коливання від звичнішої і зрозумілішої Москви – до багатого, але скупуватого Заходу, ті самі “багаторічні” плани приватизації… Молдтелеком, що ніяк не реалізується…

 Останні масові акції протесту в країні, почавшись із “мовного питання”, вилилися у вимоги опозиції про відставку керівництва країни. Молдова перехворіла на комунізм повторно.

 Молдова, як відомо, єдина країна колишньої радянської імперії, де рівно рік тому (в лютому 2001-го) на дострокових парламентських виборах до влади прийшли справжні, а не перелицьовані комуністи. Лідер партії Володимир Воонін, обраний у квітні президентом країни, поквапився запевнити народ після свого обрання, що “до минулого повернутися неможливо”. Однак щодо продовження економічних реформ, початих демократами, відповідав розпливчасто: “Якщо приватизація буде в державних інтересах – ми приватизовуватимемо, якщо націоналізація буде в державних інтересах – ми націоналізуватимемо”. Що змінилося в економіці країни за рік комуністичного правління? (в нас і досі лунають такі гасла)

 А чи були реформи?

Дані про стан молдовської економіки вкрай суперечливі. З одного боку, як запевняє чимало джерел, незалежна Молдова десять років йде курсом ринкових перетворень (один з останніх років – вступ до Всесвітньої торгової організації). З іншого – досі вважається найбіднішою країною Європи, порівняно хіба що з Албанією. Соціальне розшарування величезне: п’ята частина частина володіє більш ніж половиною ВВП країни. При цьому середня щомісячна зарплата не перевищує 50$, безробіття – близько 15% (третина працездатних громадян країни виїхала за кордон на заробітки), величезний зовнішній борг. Три чверті бюджетних доходів надходять з митних зборів, і лише чверть – продукт функціонування реальної економіки.

 В усіх бідах опозиція (на чолі з лідером Християнсько-демократичної народної партії Юрієм Рошкою) звинувачує зараз комуністів, які буцімто не давали демократам провести реформи у повному обсязі. Зокрема й попередньому президентові Петру Лучинськи, який, на думку опозиції, змушений був “відробляти борги” за підтримку його на виборах комуністами. Величезну заборгованість із зовнішніх кредитів опозиціонери приписують саме чотирьом (із семи) прокомуністичним урядам, які керували країною після 1991 року (корисно було б розписати досягнення українських політиків за 22 роки).

 Своєю чергою комуністи звинувачують демократів у тотальній корупції, розкраданні країни і доведенні її до цілковитого зубожіння. За словами радника президента Віктора Дороша, “псевдодемократи збудували для себе віртуальну державу, яка неспроможна оплачуати свої зобов’язання, пенсії, величезний зовнішній борг; вони не зуміли вирішити питання участі в СНД, входження до Європейського Союзу”. Зате вони нажили величезні багатства, збудували собі розкішні палаци, розпродали і зруйнували все, що було створене раніше. Варто лише пройтися вулицями міста, які наочно характеризуют нинішню ситуацію: жодної нової будівлі чи, тим більше заводу (якщо не враховувати хоромів). Усе, чим ми сьогодні користуємося, було створено за радянської влади”. (в нас комуністи діяли заодно з псевдодемократами про це свідчать їх шикарні маєтки)

  Після приходу до влади комуністів усі однозначно заговорили про різку переорієнтацію політичних та економічних інтересів країни із Заходу на Схід. Преса рясніла заголовками “Курс - на Росію!“ На думку деяких експертів, комуністи спиралися на реальні переконання частини електорату, і не лише російськомовної. Що від зближення з Росією Молдова лише виграє. При цьому місцеві російські націонал-шовіністи звинувачували комуністів у лицемірстві, мовляв, “проросійський курс молдовських комуністів завжди мав суто утилітарний характер – як і за часів СРСР, молдовська влада розглядає Росію як ласу до компліментів дійну корову, яка натомість дозволяє її посмоктувати на халяву російський газ”.

 Хай там як, поворот Молдови у бік Росії та СНД, на думку багатьох спостерігачів, найменше пов'язаний із політичними смаками правлячої партії та її лідера Вороніна. Це природній процес після десятиріччя безуспішних спроб інтегруватися в європейську спільноту. Не приніс очікуваної користі навіт вступ Молдови в ВТО. За словами виконавчого директора Агенції з реструктуризації сільського господарста (ARA) Віктора Мороза, цей крок, наприклад, аж ніяк не сприяв розвитку сільського господарства республіки, яка “так і не отримала обіцяного доступу до інших ринків”, зокрема Росії та України, не кажучи вже про Захід.

 А тим часом, за свідченням опозиційної преси, доки країна зубожіє, уряд Молдови намагається завернути назад розпочаті демократами реформи (зокрема ініціювавши кілька десятків судових процесів щодо розірання контрактів з приватизації колишніх державних компаній). А президент-комуніст займається збільшенням особистих капіталів. За даними з неофіційних джерел, інтереси сімейного бізнесу Володимира Вороніна тягнуться в цукрові-спиртові галузі, причому в Україні також (в Одеській і Вінницькій областях). До речі, чутку “про націоналізацію підприємств і колективізацію в сільському господарстві” днями спростував премєр-міністр Молдови Василь Тарлєв, заявивши, що “подібні чутки розпускають зацікавлені сили, які домагаються дискредитації нинішнього керівництва країни”. Тарлєв запевнив, що “уряд не відійде від взятого курсу на проведення демократичних реформ та інтеграцію в європейські й міжнародні структури”. За дивнм збігом, саме цього і домагаються від уряду нинішні багатотисячні демонстрації протесту на вулицях Кишинева, вимагаючи при цьому відставки кабінету Тарлєва…

Олена Кін.

Олександр Танас, директор незалежного молдовського інформагентства ”Інфограф” – спеціально для “Контрактів”.

-         Як можна охарактеризувати сучасний стан молдовської економіки?

- Приписувати хоч повільне, але поліпшення економічної ситуації в країні комуністам не можна. І нинішні економісти нічого не роблять, щоб підняти її рівень. За статистичним даними, 2001 року зростання ВВП становило 6%. Проте сталося це переважно за рахунок до “комуністичної” приватизації більшої частини землі. І хоч хто там був у владного керма, приватизована земля працює, приносить свої плоди і відповідні прибутки. (До речі, продавати землю іноземним суб’єктам молдавські закони забороняють).

 Нині жодних структурних змін в економіці не відбувається. Загальмувався процес приватизації держпідприємств. Останніми зі стратегічних підприємств продано компанії “Південні електромережі” та “Центральні електромережі” – їх 2000 року придбала іспанська компанія. Загалом 70% приватизованих об’єктів належить західним компаніям. Сьогодні нічого не продається. Хоча, згідно з меморандумом, укладеним з МВФ, на межі 2001-2002 років Молдова мала реалізувати контрольний пакет національного оператора зв’язку – Молдтелекому, а також кілька найбільших виробників винної та тютюнової продукції. Але замість цього комуністи здійснюють контроль усіх договорів, за якими було продано об’єкти іноземним інвесторам. Вони, як і раніше, і зараз проти приватизації, вважають, що держава продає об’єкти за заниженими цінами.

-         Як зміна влади вплинула на економічні реформи у державі?

 - З 1995-го до середини 1998-го країна просувалася шляхом реформ досить активно. Але тільки до кризи 1998 року. Тоді всі позитивні процеси зупинилися. Завдяки Нацбанку в країні зберігається більш-менш стабільна банківська система та курс нацвалюти.

-         Чи відчутна у Молдові діяльніст олігархів?

 - Яскраво виражених олігархів тут немає. Але розшарування населення досить відчутне: 8-12% живуть дуже добре, 30-35% перебувають за межею бідності. Проте як такого немає середнього класу. Цей факт – черговий результат кризи 1998 року. Прожити 88% жителям країни, що не доєднуются до 12% багатіїв, досить складно – мінімальний кошик споживача нині становить близько 95$. А середня зарплата становить 40$.

-         Яке ставлення ”червоної” влади до приватної власності?

 - Комуніст не відкидають поняття приватної власності. Приміром, проводилася загальнонаціональна програма “Земля”, на яку USAID виділила близько 49млн.$, з тим, щоб якнайшвидше ліквідувати колгоспи й роздати землю селянам. Процес повільно пішов: землевласники обєднуються в агрфірми, КСП ... І завдяки цьому Молдоа залишається аграрною країною, яка не зменшує обсягу експорту продуктів агрокомплексу.

 - Яким чином політичні події впливают на стан економіки країни?

 - Те, що відбуаєтьс у столиці протягом останнього місяця, насамперед відлякує інвесторів.

 - Чи зробили комуністи щось позитивне за час керування країною?

 - Тільки одну річ – зменшили податок з прибутку з 32% до 28%, а наступного року планують зменшити до 25%. Власне, не можна сказати, що комуністичнй уряд довів економіку країни до краху. Просто немає стабільності.

- Чим, на вашу думку, завершаться сьогоднішні політичні перипетії в країні?

-  Думаю, президент піде на поступки праворадикалам, і, цілком реально, на початку березня відбудется відставка уряду. А якщо б на часі відбулися дострокові парламентські вибори, швидше за все, палату розділили б дві радикальні сили протилежних напрямів – комуністи навряд чи набрали б більше 50% голосів.

- Як можна охарактеризувати економічну модель країни?

 - Не думаю, що економіка Молдови розвивається за якоюсь певною моделлю. Це – аграрна країна, більшість економічних секторів якої мали б фінансуватися з держскарбниці. А вона геть порожня. Таким чином країна прив’язана до російського ринку, де реалізується 60% її експорту. Ринок, треба відзначити, достатньо перспективний. Молдова має можливість нарощувати обсяги аграрного комплексу.

 - Чи можливо відзначити якісь паралелі подій в Молдові із ситуацією в Україні?

 - Аналогічно до українського питання про мову розвивається мовна ситуація і в Молдові. Влада хоче надати російській мові статусу державної. Чим наражається на протести праворадикалів. Цікаво, що вся українська діаспора Молдови російськомовна. Так само, як білоруська, болгарська…

Дмитро Стаховський.

Віталій Кулик, головний консультант відділу регіональної безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України:

 - Нині у Молдові системна економічна криза. У Володимира Вороніна зараз немає можливості згортати економічні реформи, які проводив попередній уряд та адміністрація, оскільки існує певний тиск і Заходу, і Росії (в схожій ситуації опинилася Україна). Воронін намагається перерозподілити фінансові потоки всередині країни на користь свого оточення , проте такі кроки серйозно вдарили по економічних інтересах Заходу та Росії. Я вважаю, економіка Молдови на 65% залежна від російських енергоресурсів, російських компаній. Фактично це підтверджує і попередній, і теперішній уряд Молдови – російська еліта має пріоритетні можливості для приватизації у Молдові. Водночас ЄС пропонує Молдові грант у розмірі 15 млн євро для пожвавлення економіки. Відповідно Європейський банк реконструкції та розвитку зі Світовим банком вимагають від уряду Молдови послідовно виконувати свої рекомендації щодо приватизації тощо.

Прихід комуністів, безперечно, загальмував економічний розвиток Молдови – відбувся так званий соціальний шок. Деякі молдавські компанії втратили своїх партнерів на Заході і в Росії. Відбувається перерозподіл фінансових потоків, особливо у тютюновій та виноробній промисловості, які фактично є основою економіки Молдови. Звичайно, це вплинуло і на загальний рівень добробуту молдован, і на всю економіку цієї країни. Якихось структурних змін в економіці, переорієнтації з одних ринків на інші не відбулося. Комуністи гальмують прийняття таких важливих структурних змін, як, приміром, прийнятне податкове законодавство.

Зараз іде пошук нових ринків. Якщо раніше була експансія польського, німецького чи болгарського капіталу у Молдову, я маю на увазі приватизацію виноробних підприємств, то зараз іде пошук інвестора саме в Росії і партнерів у Казахстані чи навіть у Китаї. Особливо останнім часом іде пошук можливостей для інтенсивного розвитку співпраці між Кишиневом і Пекіном. Сьогодні Китай використовує Молдову як перевалочну базу для своїх товарів середньої і низької якості.

Молдова заявляє свою орієнтацію на білоруську чи китайську модель економічного розвитку. Однак зараз у країні певний ідеологічний хаос і невизначеність із подальшим курсом, тому не можна сказати, що сьогодні вони дублюють модель якоїсь країни.
 

P.S. Наші псевдодемократи спільно з комуністами, теж 22 роки шарахалися зі сторони в сторону. Російський ринок залишається перспективним, до останнього часу вони купували стільки ж українських товарів, як і ЄС (більшість з тих товарів в ЄС ніхто б не купив). В наших теж була спроба налагодити тіснішу співпрацю з Пекіном. До певного часу залишалася надія в обмін на компліменти продовжувати посмоктувати на халяву російський газ, але не склалося в Росії просинаючись вже ніхто не думає:”Що я зробив для України”. З іншої сторони Захід втомився від цього шарахання, яке їм вже добряче вимотало нерви і почав тиснути на нашу ”олігархічно-неочервону еліту”. Майже усі попередні уряди на чолі з президентами, теж діяли за схожою схемою, за виключенням помаранчевих, ті вдарилися в іншу крайність і майже не контактували з росіянами.

  Нинішня ситуація нагадує мені одну з тих трагікомедій про розлученя. Коли ділять не лише нерухомість, а й вилки і ложки (після Криму на фоні потасовк і поливання брудом посипалися позови про перерозподіл майна СРСР). А закінчитися може, як у тому анекдоті - будинок дістався дружині, а гроші адвокату. Доречі, в нас теж були такі адвокати, які роками допомагали з інтеграцією в ЄС, а насправді це було більше схоже на затягуванся часу лише для того, щоб спільно з нашими псевдодемократами побільше підмяти під себе. Зараз модно розповідати про сімю Януковича, але всі мовчать про інші сімї, зі статками не менш сумнівного походження. Янукович навчив поважати себе, а Росія і Захід, схоже, навчать їх по-справжньому любити Неньку Україну.

   В Україні теж простежується агресивна експансія капіталу з сусідніх країн. В цих країнах, як і в Молдові переважна більшість приватизованих об’єктів належить західним компаніям. Ось вони і намагаються надолужити своє в таких країнах, як Молдова і Україна. Проводячи експансію у пригнічену тиранією країну навряд чи зустрінеш гідного конкурента і не кожна корпорація здатна встояти перед такою спокусою.