Мазепа – зраджений чи зрадник?

Знову повертаємось до історії взаємовідносин між Україною та Росією.

Сьогодні ця тема здається актуальною як ніколи. Як відомо, зв’язки між двома сусідніми країнами  завжди були (кажучи  м’яко і сучасно) «натягнуті», та ще й натягнуті так, що варто було комусь задіти найтоншу їх струну, як підіймався шум, навколо все бриніло, вирувало, аж допоки комусь знову не вдавалось заглушити цю струну або затягнути  тугіше, так, щоб ледь-ледь не перервати її. Напевно, тому й крокує історія відносин цих держав в оточенні таких понять як експлуатація, асиміляція, зрада, засилля, пропаганда, репресії, доноси, заборони, циркуляри, заслання, розстріли…Усе це, безперечно, пов’язано з людьми, адже саме ми творимо історію, а потім дивимось на свій витвір з очима повними смутку і думаємо, скільки ще можна  і потрібно було зробити, скільки потрібно було додати. Проте, на  шляху творення кожного народу трапляються люди, які не бояться писати історію, які беруть на себе цю відповідальність і готові  відповідати за наслідки своїх дій. Однією з таких постатей в історії України був Іван Мазепа.

Син білоцерківського городового отамана народився у селі Мазепинці, отримав вищу освіту в Києво-Могилянській академії, а потім тривалий час був при дворі польського короля, завдяки чому добре орієнтувався в дипломатії і міжнародних відносинах. Ставши гетьманом України він прийме найбільш  кабальні умови російського царя (Коломацькі статті), щоб потім неабияк провчити його. Скоріше за все,  Іван Мазепа  підписував цей договір з своїми таємними планами, адже, як ми знаємо, він був проти шлюбів українських жінок з російськими шляхтичами та не збирався дотримуватись вимоги Росії про відмову від власних зовнішніх зв’язків, як того бажав Петро I. Існує міф, що Мазепа був нещадним експлуататором та жадібним феодалом. Цьому є просте пояснення: Мазепа розумів  що економіка країни  є основою її самостійності, тому сприяв збагаченню української скарбниці, становленню торгівлі і промислового виробництва. Тим паче, селяни, маючи по два дні відробітку на тиждень, не втрачали своїх юридичних прав на землю, лише у одному універсалі Івана Мазепи селянам забороняється вільний перехід від одного державця до іншого, але у більшості універсалів гетьмана такого немає, там навпаки широко віддзеркалюється право селян на вільний перехід. На жаль, в українській історіографії існує практика посилань лише на один універсал, що часто  спотворює думку про правовий статус селян на той час. Становище селян почало стрімко погіршуватись вже після Полтавської битви, коли воно було змушене  утримувати російські полки , годувати вояків та доглядати драгунських коней, що було спричинене тотальною мілітаризацією політики Росії.

Іван Мазепа за зразкову «слухняність» перебував у неабиякій ласці царя, мав багато маєтків, гарні матеріальні статки, був одним з найбільших землевласників Європи,отримав в  нагороду орден Андрія Первозванного та титул князя Священної Римської імперії. Але політика Петра I на українських землях не могла залишати Мазепу байдужим, адже цар:

-          відмінив універсали гетьмана;

-         прагнув денаціоналізувати українську верхівку;

-         виступав проти освіти в Україні;

-         прагнув знищити залишки української економічної незалежності, що була фундаментом незалежності загальної;

-         заборонив українським купцям продавати в Росії тютюн і горілку, натомість забезпечивши російським купцям право скуповувати це на українських землях;

-         хотів змусити українських торговців торгувати з Європою через  Архангельськ, а не на пряму;

-         «прорубував вікно в Європу» через Росію, тим самим зачиняючи його для України.

(Прочитавши останні три пункти  і порівнявши їх з сучасністю, неволею стаєш свідком того, що історія розвивається по спіралі, чи не так?)

Мазепа бачив, що цар постійно обмежує права українського народу, і почав обирати союзника для України. Його вибір впав на Швецію - країну, де не було такого дикого абсолютизму і системи доносів, як в російській державі. Розуміючи всю складність ситуації, гетьман не поспішав відкривати своїх планів старшині, це сталося лише тоді, коли полковники самостійно почали звертатися до Мазепи зі скаргами на царя, адже козаки на той час воювали  проти Швеції, з тої війни не поверталося  по 50-70% з кожного полку, також багато козаків загинуло під час будівництва Петербурга. Це обурювало старшину, і тому гетьман відкрив їм свої наміри.

Результат не змусив себе чекати,  кум Мазепи -  Василь Кочубей -  відразу написав донос царю, який становив 33 пункти. Цар не повірив цьому доносу і піддав донощиків тортурам, після яких ті відмовився від своїх слів. Петро I передав зрадників Мазепі на страту. Як бачимо, цар довіряв Мазепі,а також  -  часто радився з ним і цінував, як соратника і порадника, московські урядники заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа». Проте в гетьмана були вагомі причини не коритися царю. Вибір було зроблено.

Коли Карл 12 пішов  на Росію і натрапив на спалену російським військом землю, він повертає на Україну. Це не входило у плани Мазепи, джерела доносять до нас його слова про шведського короля: «Чёрт его сюда несёт, все мои планы изворотил!». Але назад дороги не було. Зібравши військо, гетьман вирушає назустріч шведам, і тільки за Десною він веде розмову з козаками у якій пояснює їм ситуацію, остаточно розкриває всі свої плани. Військо підтримує гетьмана.

 Далі буде об’єднання з Карлом, програна Полтавська битва і смерть Мазепи на чужині..

І що ми маємо? Мазепа зрадив.       

  Так, Мазепа зрадив,  він зрадив царя, але не український народ. Сама ця зрада була заради українського народу. Тим паче, що Мазепа був сам не раз зраджений Петром I: всі царські зазіхання на права українців, експлуатація козацтва, нищення української державності дійшли свого логічного завершення.                                                                   Мазепа – образ українського патріота, який пожертвував всім заради спроби врятувати Україну. Якби ця спроба вдалася, то зараз ми б заслужено величали б гетьмана батьком української нації.  Ми повинні вміти розрізняти справжніх зрадників, адже  в українській історії, на жаль, достатньо  постатей, що заслуговують на таке «звання»: Василь Кочубей, що поспішив з доносом до царя, наказний полковник Ніс, що хотів вислужитись і провів російське військо до Батурина,  полковник Галаган, що допоміг  ворогу зруйнувати   Січ. Зрадників видно за їхніми вчинками, чи не так? Потрібно тільки пильно придивлятися. Тож придивімося, чи не ховаються такі посеред нас?