Що потрібно, щоб народ прокинувся?

Причини та передумови Національно-визвольної війни українців 1648-1657рр.

Національно-визвольна боротьба  українського народу – це спалах народного гніву, що змінив хід національної історії, вплинув на політичні процеси країн-сусідів та  змусив самих українців повірити у власні сили, згадати, хто ми такі, чиїх батьків ми діти; зрозуміти, що ми маємо право на власну самобутність, волю, релігію. Ця подія була явищем закономірним і очікуваним. Спрацював комплекс чинників, які зробили широкомасштабний  народний виступ необхідним і можливим. Дякувати Богу, це спрацювало саме в той момент, коли українці перебували в надто складних умовах і були готові потонути на сторінках історії назавжди. Наш народ відомий своєю флегматичністю, повільністю дій у вирішенні тих питань, що стосуються національної свідомості, честі та волі особистості, але, як свідчить історія,  в останній момент, коли все перебуває на межі, на крок від загибелі, ми таки прокидаємося.  Так і цього разу причини та передумови виникнення народного руху  створили гарний грунт для його розгортання.

1.     Найвагомішою з причин було загострення питань в соціально-економічній  сфері. Після закінчення 30-літньої  війни Польща стала одним з найбільших експортерів  хліба. Це спричинило розвиток поміщицьких господарств, які поступово перетворювались на фільварки. В основі цих перетворень лежали два взаємопов’язані  процеси – зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва. Селянство піддали нещадній експлуатації, панщина зросла в деяких регіонах до 5-6 днів на тиждень. За оцінкою очевидця Гійома де Боплана, багатьом селянам  в Україні в цей час жилося  «гірше,ніж галерним невільникам».

2.     У складній ситуації опинилося і міщанство, особливо в містах, які перебували в приватній власності феодалів: міщани виконували повинності та сплачували податки, Магдебурзьке право українських міст постійно обмежувалося, у політичному та економічному житті провідну роль відігравали поляки та інші іноземці,  а українців намагалися витіснити із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворити «на селянську націю».

3.     Невдоволене своїм становищем було і реєстрове козацтво, яке являло собою проміжний стан між шляхтою та селянством. На середину      XVII ст.  слава, вплив, авторитет козацтва зростали, а права постійно обмежувались. Унаслідок козацько-селянських повстань польський уряд  у січні 1638 р. прийняв «ординацію війська Запорозького реєстрового», яка суттєво обмежили самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, реєстр скорочувався до 6 тисяч осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.

Як бачимо, ситуація в українських землях у середині  XVII ст. була надзвичайно складною. Відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти робили цілком реальною загрозу втрати національної самобутності народу. Потерпали всі  верстви  українського населення, що, напевно, й відіграло роль об’єднуючого чинника. Вагомою причиною підняття національної революції також було питання спільне і для селян, і для козаків, і для міщан -  питання віри. Останнім кроком до асиміляції та витіснення українського народу з  історичної арени, як самостійного суб’єкта, мало стати тотальне покатоличення українців. Національно-релігійний гніт невпинно посилювався, спираючись на католицизм та уніатську церкву польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Дедалі частіше православні культові споруди руйнували або передавали в руки католикам, православне населення зазнавало утисків за віру, переслідувалося вживання української мови та поширення українських книг.

Всі ці умови були своєрідними каталізаторами, спонукальними чинниками, що зумовлювали необхідність масового народного виступу саме в цей час. Напевно, кожен, хто мав хоч краплину національної гідності, розумів це, і тому до бою стали разом стали різні верстви населення, об’єднані однією метою – зупинити польське засилля.

Крім чинників, які були причинами повстання, безперечно мають бути  і ті, які робили його можливим:

1.Слабкість королівської влади та посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій – як наслідок зміцнення масштабного феодального землеволодіння.

2.Певна втрата контролю над реєстровим козацтвом. Воно перетворилось на самостійну впливову силу, яку вже наказами та «ординаціями» обмежувати було не тільки важко – небезпечно, бо виписані з реєстру козаки, на думку польських властей, ставали «постійними резервами бунту».

3. Селянсько-козацькі повстання першої половини  XVII ст. сприяли накопиченню військового досвіду, зростанню національної свідомості українців, посиленню єдності селян та козаків у боротьбі за національне визволення, формуванню відповідних настроїв та психологічної готовності боротися до переможного кінця.

4. Посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності.

 Такими були умови початку і розвитку Національно-визвольної війни українського народу. Як ми знаємо, це одна з найбільш яскравих та славетних сторінок нашої історії. Вона дала українському народу багато героїв, багато прикладів для наслідування, подарувала віру в себе, свою самобутність, нагадала те, що ми є саме українським народом з власною мовою, вірою та культурою, а не чиїмись  меншими братами. Разом з тим, це трагічна сторінка, адже за період війни пролилися ріки крові, значні площі української землі були спустошені, а омріяної волі довелося чекати ще дуже і дуже довго.

Український народ – це не народ манкуртів, не безлика маса «без роду і племені» - це справді народ патріотів, які готові і можуть піти в бій за свою країну, волю, національну гідність. Наша біда у тім, що стаємо такими лише в останню пору, коли уже інших варіантів не має: або відстоюй своє право на місце в історії, або зникни з неї. Зараз ми не можемо судити, але, якби українська інтелігенція, керівники української держави того часу трішки раніше і більше думали про країну, про об’єднання народу в одне ціле, а не про розшарування його за соціальними станами, які не розуміють і ненавидять один-одного, можливо, революція була б непотрібною? Тоді б ми по-іншому ставилися  до подій, по-іншому їх вирішували.

 Зараз ми впевнено про це сказати не можемо. Головне, щоб це не повторювалося в наш час, тому давайте будемо українцями не лише в останню пору,не лише в кризових ситуаціях, не потрібно прокидатись в останній момент - прокидаймося сьогодні, кожного дня.