Коли воюють двоє, виграє, як правило, хтось третій.

Щоб зрозуміти, хто тривалий час наполегливо працював над створенням закритого акціонерного товариства Україна, потрібно знайти акціонерів. Тобто тих, кому це було вигідно - сучасних Корейко & компані.

 В митному і європейському союзах, в які запрошували Україну, українські аграрії стикалися з великими проблемами. В ЄС не знають що робити з продукцією своїх фермерів, а російський ринок набагато менший ніж китайський і росіяни постійно розгортають торгівельні війни (м'ясо-молочна продукція і кондитерські вироби…). Китай має свої види на аграрний сектор України, а для українських аграріїв це безмежний і постійно зростаючий ринок збуту.

 КНР давно придивляється до українських стратегічних ресурсів, особливо у сфері військового блоку, в останні роки Китай використовує Україну, щоб обійти права інтелектуальної власності росіян на авіаційні та ракетні технології. КНР за борги скуповує у Києва старі моделі літаків російського КБ "Сухой", які потім просто відтворює.

 Зацікавлені в такій співпраці так звані червоні директори колишніх підприємств ВПК. Одним з таких підприємств, орієнтованих на Росію є Запоріжсіч, яке отримало великий контракт на переоснащення китайських літаків своїми двигунами. Керівники цього підприємства робили різкі заяви про категоричне небажання інтеграції в ЄС. Схожа ситуація склалася в Харкові з його підприємствами ВПК. Крим отримає інвестиції в потужний порт, Луганськ інвестиції і технології в станцію по генерації газу з вугілля. Підприємства Одеси, Харкова і Запоріжжя теж отримали контракти, а усім іншим залишилися візовий режим і перешкоди по просуванню своїх товарів в ЄС. Знову західні регіони залишилися нізчим...

 Китай проводить агресивну експансію своїх товарів. Особисто я знаю про випадки недобросовісної конкуренції, коли наші підприємці замовляли копії товарів, які виробляли українські виробники. Спочатку ці товари продавалися за демпінговими цінами, а коли український виробник не витримував конкуренції і припиняв виробництво цього товару, то ціни на китайський аналог суттєво зростали щоб компенсувати збитки від демпінгу, або навіть отримати надприбутки. Це одна з причин розвалу легкої промисловості і зупинки багатьох інших підприємств. В Україні існують кілька великих перевалочних баз китайських товарів: Одеса і Хмельницький. Думаю, я не помилюся, якщо скажу, що економіка цих міст на 75% це контрабанда, чорний нал і все що з ним звязане - корупція. Асоціація з ЄС підривала їх корупційні схеми і в ній вони не були зацікавлені. "Ой Богдане! Нерозумний сину!" Так колись Шевченко називав винуватця і причину кризового становища України...

  У світі дуже багато країн, які не зацікавлені в розповсюджені воєних технологій і країн, які мають великі розбіжності з КНР в поглядах на деякі речі: США, Японія, Ідія і країни ЄС. І саме Китай, тиснучи, надав найбільший поштовх для об'єднання Росії і Казахстану в МС. Усе це свідчить, що не лише Україна стала об’єктом геополітики, а й Росія поступово перетворюється (якщо вже не потрапила в критичну залежність від КНР) на такий об’єкт. Тиснучи на Україну Росія переграла сама себе, загнавши Україну в обійми КНР і цим суттєво обмежила собі рамки співпраці з ЄС. Китайська зовнішня політика, як і вода камінь точить...

 Китай як і Росія не змушує проводити реформи, боротися з корупцією, не погрожує санкціями. Їх влаштовує бартер своїх товарів широкого вжитку на українські воєні технології і с/г продукцію, але від долі не втечеш. Така економічна модель дуже багатьох українців залишає “за бортом”, а вкупі з різким зниженням ціни на російський газ, загальмує реформи. Така зовнішня політика дуже схожа на авантюризм обанкротившихся “врємєнщиків”. Частину прихватизованих підприємств порізали на металобрухт і розпродали, з інших напівсировинних виробництв, які  працюють на межі рентабельності все вже вижали і тепер вони потребують великих капіталовкладень для модернізації.

 Лише викривлені розповіді про китайську політичну модель (там з корупціонерами розмова коротка) дозволять деякий час “залишатися на плаву”. Окопавшись за часів союзу вони і досі контролюють всі державні монополії (залізниця, енергетика, газ...), більшу частину економіки, і кришують експорт китайського "ширпотребу". Якщо їм і потрібна пауза то лише для того, щоб підмяти під себе побільше влади і остаточно позбавитися від неугодних. Не перевилися інтригани, які стараються не висовуватися і кажуть: “Нехай він їздить по всьому світу, а ми будемо керувати”. Саме такі душогуби проводили колективізацію, а непокірних цілими сімями відправляли на переколку на зони в психушки і лагеря, а тепер калічать, ламають і добивають свідків усіх тих жахіть - дітей тих репресованих, покалічених і вбитих. Вони вже виховали собі достойну зміну і не хочуть щоб хтось змусив, якщо не відповідати, то хоча б покаятися за злочини своїх батьків. Я розумію деяких політиків, вони не зацікавлені щоб випливала така інформація і роблять все щоб все нівелювати її, але усьому є межа і якщо й далі покривати злочини і зачистки цих відморозків,  тоді ніякі мільярдні позики і олімпіади не врятують імідж...

  Доказом того що ніхто ніякої асоціації не збирався підписувати є звільнення з уряду В.Хорошковського з подальшим видворенням його з країни. Для президента це було єдине джерело альтернативної інформації. Після його усунення президенту почали підсовувати цифри з багатьма нулями (160-500 000 000 000) з відповідними висновками про бажаний вектор інтеграції. 

  В країні не рахуються з думкою експертів і науковців, переважній більшісті навіть не показували угоду про асоціацію з ЄС, а про залучення до її підготовки і мови не йшлося. Виходячи з власних інтересів писали її люди, які вивчали політекономіку, яка з ринковою економікою не має нічого спільного і саме тому західні політики і економісти не могли зрозуміти чого від них хочуть.

 Іншим доказом імітації роботи по асоціації з ЄС є нульова активність по досягненню економічної незалежності. І досі існують підприємства і цілі галузі, які орієнтовані лише на Росію і за 20 років не змогли диверсифікувати виробництво. В США існує норма (30%), яка обмежує експорт продукції в одну країну, а в нас є міста 80% жителів, яких працює на одному підприємстві і 80% своєї продукції експортують в Росію. Потрібно було або стимулювати диверсифікацію, збільшенням платежів в фонди страхування на випадок безробіття, для початку встановивши межу хоча б в 50%, або створювати спільні підприємства, за умови збереження росіянами обємів замовлень і робочих місць. А так росіяни і далі не будуть втрачати жодної можливості впливати на Україну, дьоргаючи за ці ниточки, а наші підприємства будуть занепадати.

 Свого часу, дуже популярною була настільна гра в монополію. Вигравав в тій грі той хто послідовно скуповував найприбутковіший бізнес і створював монополію, а точніше переконував інших, на вигідних собі умовах, продати бізнес. За схожими правилами дехто вибудував свій бізнес і свою вертикаль влади. В реальному житті, дуже часто, ніхто нікого не лише не переконував, а й не питав. Схоже деякі бізнесмени і політики  загралися в цю гру і всю Україну послідовно почали перетворювали в свій майданчик для гри в монополію. Ці люди не хочуть приймати всі правила, за якими живе цивілізований світ, де жорстко обмежуються усякі монополії і змушують заробляти створюючи додаткову вартість. В Україні всі зациклилися на розподілі і перерозподілі і ніхто не має часу і сил на просуваню українських товарів і інтересів в світі. Переважну більшість українських політиків, крім шкурних інтересів і монополії на владу їх нічого не цікавить, ні європейські цінності ні демократія. І якщо європа ставить під сумнів їх монополію на владу, то ну її ту європу…

 В часи перебудови, як і після жовтневої революції влада була змушена піти на тимчасовий крок по лібералізації економіки. Спочатку в Україні була впроваджена м'яка, розтянута в часі політика НЕПу, а тепер розвиток малого і середнього бізнесу різко загальмувався (добре, що не відновили статтю про спекуляцію). Згортання політики НЕПу супроводжувалося навішуванням ярликів (непман) з подальшим цькуванням. Зараз теж йде компанія по дискредитації підприємців. Деякі високопосадовці регулярно демонструють зневагу до підприємців і людей розумової праці, і паралельно хвалять працівників підконтрольних підприємств промислових регіонів, протиставляючи їх один одному. Два майдани - це уособлення цього протистояння і нагадує класову бородьбу. Ми це вже проходили і я думав, що всі вже зрозуміли, що кухарка не може керувати країною. Підприємців поступово перетворюють на безправних громадян і “ліплять” з них кровососів. Піком цього протистояння був податковий майдан. На підприємців намагаються вцепити всі гріхи, розпродані і розкрадені керівниками (представниками командно-адміністративної системи) підприємства і зруйновану економіку.

 Схоже, що не лише українські підприємці були ”піддослідними щурами”, а й вся Україна була майданчиком для соціально-політичних експериментів. Досліди зкінчилися і Україну остаточно позбавили ілюзії про незалежність. А чи була незалежність: енергетична, економічна, інформаційна? Зі сторони командно-адміністративної системи, яка ні на хвилину не втрачала контроль над всією країною була лише незграбна імітація спроб вирватися з “братніх” обійм. Міф про всемогутніх і незалежних олігархів створила таж таки система, а всі проукраїнські політики тимчасово отримували лише формальну владу. На місцях майже на всій території глибоко окопалися представники тієї ж таки командно-адміністративної системи, а західні регіони України вони “підсадили” на дотаційну залежність і так тримають у відносній покорі.

 Але яке вони мають право, небажаючи пристосовуватися до нових реалій і нікого не питаючи, розвертати усю країну назад в світле майбутнє?