Ніхто, крім Тимошенко? Частина 5

Для багатьох існує один неподільний Майдан, який розпочався 21 листопада і триває до цього часу. Насправді ж Україна цього року отримала 2 Майдани з відмінними цілями та стратегіями.

Завершення Євромайдану.

Спочатку був Євромайдан, який проіснував рівно тиждень і завершися у ніч на 30 листопада. Головною його метою була вимога до влади підписати 28-29 листопада у Вільнюсі Угоду при набуття Україною асоційованого членства в Євросоюзі. Однак, ця мета хоч і була формально головною, одночасно з нею реалізовувалася й не анонсована стратегія боротьби за владу, за звільнення Ю.Тимошенко, за отримання конкурентних переваг у контексті майбутніх президентських виборів. Під час Євромаршу ця стратегія навіть домінувала над вимогами щодо асоціації України з ЄС. Про це свідчать кількість партійних прапорів, кількість людей під цими прапорами, гасла та частота скандувань цих гасел. (Див. тему „Ніхто, крім Тимошенко? Частина 4”).

Після 24 листопада Євроймайдан значих змін, бо до акції долучилися студенти які категорично виступили проти акції під партійними прапорами та під керівництвом партійних лідерів. Така мода пішла зі Львова, де студенти категорично негативно витупили проти діяча від „Свободи” Юрчишина, якому спочатку не давали виступити зі сцени, а потім дуже невдоволено його випроводили.

Департизація Майдану стала і в Києві. Важко сказати, чи то було виключно ініціативою студентів, чи то було технологією, які таку ідею підказали студентам і надихнули до дій. 

Проте, однозначним є те,  що студенти зі своєю департизацією та деполітизацію зруйнували можливості для реалізації стратегії Ю.Тимошенко, партій „Батьківщина” та „Свобода”.

А той факт, що на самміті у Вільнюсі Україна не підписала Угоду про асоціацію, означав, що Ю.Тимошенко не просто й надалі перебуватиме в увезенні, але й не виїде на лікування за кордон. Це означало, що її лідерській політичній кар’єрі було винесено остаточний вирок, що „Батьківщина” з її лідерами „на волі” А.Яценюком та О.Турчиновим приречені на неминучу втрату впливу напередодні президентських виборів.

Що залишалося роботи у такій ситуації? Змиритися? Сподіватися на диво? Чи продовжувати боротьбу і перезавантажити Майдан вже без тих „дурних” студентів з їхньою деполітизацією?  

Запитання без відповідей.

Опозиційні лідери могли надати нове дихання Євромайдану вже 29 листопада. Могли б закликати людей вийти на вулиці і вимагати відставки уряду через непідписану у Вільнюсі угоду. Чому не зробили, а натомість пішли всі з Майдану? Тому що вже не керували ним? Тому що був втрачений емоційний темп? Тому що люди були розчаровані відсутністю позитивного для Україну позитивного результату на вільнюському самміті, і навряд чи відгукнулися б заклики опозиційних лідерів?

 У ніч на 30 листопада сталася подія, яка теж породила дуже запитань, а головне – сильні масові емоції та обурення громадськості. Це „нічний розгін” Майдану, який стався після того, як лідери опозиції, опозиційні нардепи та інші діячі залишили Майдан, а організатори згорнули техніку та вивезли її звідтіля.

Цікаво, що увечері 29 листопада опозиційні політики на ток-шоу у С.Шустера говорили про неприпустимість розгону Майдану, однак жодного з позиційних політиків на самому Майдані вже не було, і ніхто туди не повернуся після ток-шоу.

Однак, на біля монументу залишалися декілька сотень молоді. Після розгону частина з них сховалася на території Михайлівського собору. А ЗМІ повідомили, що то були до 500 осіб (на фото були виключно повнолітні хлопці), переважно жителі західних регіонів України.

Отже запитання без відповідей:

1) Чому опозиційні політики залишили Майдан, попереджали про неприпустимість розгону, але не повернулися після того монументу Незалежності? Адже вони не могли не знати, що туди прибудуть комунальники встановлювати ялинку, а відповідно – прибуде й міліція. До речі, встановлення ялинки та обладнання  ковзанки міська влада Києва анонсувала ще аж 28 жовтня. Зокрема, у той день УНІАН, „Лівий берег” повідомили, що ялинку почнуть встановлювати вже 5 листопада (потім було перенесено на 12 листопада).    

2) Чому залишилися на Майдані декілька сотень молоді? До яких партій та організацій вони належали? З повідомлень ЗМІ та повідомлень у соцмережах було зрозуміло, що там представники західних регіонів, які сиділи і „співали повстанських пісень” (як написала у фейсбуці невдовзі перед розгоном одна учасниця того зібрання біля монументу).  

3) Що саме стало причиною сутички між „Беркутом” та людьми біля монументу Незалежності?  

4) Хто відправив розганяти націоналістів  спецпідрозділи саме з Криму (за іншими версіями – з Донецька та Луганська)?

5) Що саме відбувалося вже під час самої сутички, що „Беркут” у стані масової аномальної несамовитості навіть для них лупцював тих, хто був біля монументу, та бігав за ними по місту не велику відстань від Майдану? Щось же було таки причиною для цього? Однозначно, що не словесні баталії та штовханина?

Якщо підходити до ситуації з точку зору „Кому вигідно” вже за наслідками, то є лише три варіанти відповідей:

- „російська партія” у владі та ПР (з метою ескалації внутрішньо політичних проблем до рівня повномасштабної гострої політичної кризи, яка паралізує Україну; про це йшлося у темах „Отложенная интеграция”);

- „Батьківщина”, „Свобода” (з метою перезавантаження Майдану виключно під їх керівництвом та прапорами);

- збіг обставин, такий собі „подарунок долі”.

Якби там не було, але головним отримувачем політичних дивідендів стали Ю.Тимошенко та „Батьківщина”. Я особисто найбільше схиляюся до другого варіанту. Але можу помилятися. 

Другий Майдан.

Отже, „нічний розгін” 30 листопада реанімував Майдан. З цього дня починається Майдан виключно заради боротьби за владу.

З цього часу інформаційна машина опозиції вийшла на повні оберти, продукуючи та розповсюджуючи вигідну для опозиції інформацію, подаючи інформацію у вигідному для опозиції форматі. Масштаб маніпуляцій набув надзвичайно великих масштабів:

1) тиражування фейкових повідомлень та різноманітних „страшилок” по декілька разів на добу;

2) внутрішня шалена демонізація влади, яка й без того заслужила недовіру та невдоволення народу;

3) масштабна кампанія з демонізації влади на Заході. 

Тобто, повномасштабна формаційна війна, спрямована на підвищення рівня ненависті до влади, на підвищення рівня емоційності та конфліктності у суспільстві, на мобілізацію наявних та потенційних учасників Майдану.

Але особливо слід вказати на те, що ця інформаційна маніпулятивна кампанія особливо була спрямована на радикалізацію настроїв та дій, на безкомпромісність по відношенню до „образа ворога”. 

Заради чого ці мобілізація, радикалізація та безкомпромісність?

(Продовження буде).