Для одних Київ асоціюється з незалежною Україною, і з втратою безмежної влади. Для інших міліція асоціюється з каральними загонами НКВС, які в союзі були частиною репресивної системи і воювали з УПА.
На значній частині західної україни, можливо, десь на підсвідомому рівні,
міліція асоціюється з загонами НКВС, які майже десять років зачищали територію
від залишків УПА і були частиною репресивної системи. І саме система завжди
встановлювала рамки і правила поведінки для силовиків і так було завжди і всюди...
Один
опозиційний політик, якось обмовився по Фрейду, коли сказав журналістам, що за
часів союзу населення Буковини зменшилося на половину. Саме тоді, я зрозумів
причину тієї нелюбові. Інший свого часу, можливо, через це розігнав підрозділ
Кобра, а зараз взявся за Беркут. Те що в розумного в голові, в нерозумного на
язиці. Ця поведінка є нерозумною для політика, але цю людину я поважаю більше
ніж його колегу, який можливо і навіть не розумів мотивів своєї поведінки.
Більшість наших політиків розумні люди і лише по їх діям можливо здогадатися
про те, що в них в голові. Недолюблювали радянську владу з її репресивною
системою не лише на західній Україні, але саме там на частині територій люди до
39 року не знали колективізації, репресій, а після приєднання до союзу довгий
час чинили опір. На території України були й інші осередки супротиву. Звідси
різке небажання миритись з всім тим, що нагадує ті часи. Останньою краплею була спроба розвороту
вектора інтеграції, звідси наростання опору. Система тримається на силовиках, а
міліція лише частина цієї системи. Міліцію використовували на виборах,
змушували закривати очі на рейдерські атаки і це було не лише при регіоналах,
така система існує з часів союзу. Силовиків використовували і деякі нинішні
опозиціонери.
Велике напруження в країні створює різниця в
промисловому і економічному потенціалі східних і західних регіонів України.
Західна Україна не викликала довіри в радянської влади, тому вся промисловість
зконцентрована на сході, але будували її за рахунок колективізації селян з
усієї України. Звідси різниця в доходах і рівні життя. Західні регіони
виживають переважно за рахунок домашнього господарства і заробітків по
закордонах. В Україні працювала м'яка розтянута в часі політика НЕПу. В часи
перебудови, як і після жовтневої революції влада була змушена піти на цей
тимчасовий крок. Тепер розвиток малого і середнього бізнесу гальмується (добре,
що не відновили статтю про спекуляцію) від цього найбільше страждають ті ж таки
західні регіони, а мала б
працювати програма по вирівнюваню економічного потенціалу регіонів, тоді б
люди не їздили в Київ на майдани шукати справедливості.
Захищають:
кордони, честь і гідність, забезпечцють: життєдіяльність, обороноздатність,
безпеку і відносну незалежність всієї України солдати, міліціонери,
держслужбовці, спортсмени, митці, науковці з усіх куточків України. Спокій
власників промислових гігантів сходу від зазіхань різного роду добродіїв теж
захищають саме ці люди, а рятує їх лише те що Україна не Білорусія. І при цьому
політики зі сходу і півдня поводяться за принципом - "дружба дружбой, а
табачок врось" і називають людей бандерівцями-дармоїдами. Як
співається у пісні: "Мой адрес - не дом и не улица, мой адрес - Совецкий
Союз". Ну і, відповідна столиця в деяких людей, і накази вони й досі
отримують звідти. А Київ в них асоціюється з незалежною Україною, з втратою
безмежної влади і з багатьма обмеженнями.
В історії України було багато "Білих
плям". Але якщо зі сторони одних сусідів такий діалог розпочався і обидві
сторони заради майбутнього йдуть на взаємні поступки, то зі сторони Росії лунає
повне заперечення наявності таких "Білих плям", і грубе нав'язування
провальної політики "Русского мира", яка на сході Україні не дала
бажаного ефекту, а на заході сприймається "в штики". Деякі російські
і українські артисти і митці для відновлення спалених мостів зробили більше ніж
політика "Русского мира" ще й заробляли на цьому. В Росії здається
зрозуміли провальність цієї політики, але вирішили йти "ва-банк". Весь
світ застосовує політику м'якої сили, це процес повільніший, важчий, довший і
дорожчий, а в Росії видно не звикли до такого. Вони спочатку продають
найдорожчий газ, а після того хочуть партнерських і добросусідських відносин. І
на сході і на заході України це сприймають, як відвертий грабьож. З власної
ініціативи вже давно могли б відмовитись від такої ціни, але вирішили дожати
Україну, навіщо коли ці ж гроші можливо дати в кредит "братам" за
умови вступу в МС. Показовою є також ситуація зі спільними проектами і імпортом
української продукції в Росію. Одним з таких проектів є спільне виробництво
АН-70, як і з українською ГТС, вони "тянуть резину" і шукають
альтернативу. Не зважаючи на те, що вона є гіршою і дорожчою. За аналогічною
схемою вони співпрацюють з іншими підприємствами, зменшуючи замовлення і
доводячи їх до межі рентабельності. Давно пора вирішувати проблему з
підприємствами, які випускають продукцію лише на експорт в Росію і за 20 років
не змогли диверсифікувати виробництво. В США існує норма (30%), яка обмежує
експорт продукції в одну країну. А в нас є міста в яких 80%
жителів працює на одному підприємстві і 80% своєї продукції експортують в
Росію. Потрібно або стимулювати диверсифікацію, збільшенням платежів в фонди
страхування на випадок безробіття, (для початку встановивши межу хоча б в 50%), або
створювати спільні підприємства, за умови збереження росіянами обємів замовлень
і робочих місць. Інакше наші сусіди і далі не будуть втрачи жодної можливості
впливати на Україну, дьоргаючи за ці ниточки, а наші підприємства будуть
занепадати. Якщо над програмою енергетичної незалежності працювали, то про економічну
незалежність або забули, або ніхто й не збирався йти в ЄС (про що свідчить і та
політика НЕПу і захмарні суми економічної допомоги). Якщо так, то навіщо дурили
людей, думали вони проковтнуть?
Приблизно так обом сторонам належить
демонструвати свою дружбу і надійність без збитку для власних інтересів, але на
відміну від західних політиків російські не вважають за потрібне обговорювати
наявні проблеми. Більшість посередників зі сторони Росії Україну і досі
сприймають, як одну з республік союзу. В Україні багато проросійських
політиків, які не завжди поділяють, але вимушені підтримувати таку політику
Росії, а дехто після провалу підписання угоди з ЄС навіть прикидатись перестав. Це все створює напругу і є причиною конфліктів і майданів.
Одні
політики лобіюючи свої інтереси, намагаються скористатися підтримкою Росії, а
інші для цього використовують захід і людей, які виходять відстоювати власні
інтереси (На
свої мітинги в Києві опозиція більше 20 тис. ніколи не збирала, а захід
лише політично підтримував прозахідних політиків і вже визнав цю помилку.
Потрібна була ще й дорожня карта і програма економічної підтримки, але наші політики і самі не завжди
усвідомлювали що ними керує, то як про це могли здогадатися їх західні
партнери?).
Несправедливість
породжує: відчуття безпорадності, систему тотальної недовіри, загрозу
конфліктів і спричиняє руйнування моралі ...
Приблизно
так потрібно будувати європу в Україні, все інше від лукавого.
P.S. Політики почали бородьбу зі своїм страхами, одні перестали ховатися за барикадами, а інші за спинами Беркута. Ці страхи культивувалися роками, тому для їх подолоння і початку відвертого діалогу теж потрібен час. А тих хто культивував цей страх і ворожнечу, після сьогоднішнього круглого столу, який відбувся напередодні свята, почало корчити. Головне не пробувати перехитрити один одного, це лише загострить ситуацію.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.