Ера «тітушок» у новітніх медіа-війнах

Ера «тітушок» у новітніх медіа-війнах

Інформаційна безпорадність влади іноді просто вражає: опозиція, з огляду на її, начебто, недолугість, дуже грамотно обставила «регіоналів» так, що владі приходиться не тільки виправдовуватися, але й брати на себе відповідальність за те, що вона не вчиняла. Це й зрозуміло, бо єдине позитивне, чому опозиційні лідери добре навчились у європейських політтехнологів ще з часів «помаранчевої революції», так це створювати гострі інформаційні приводи з послідуючим вкиданням дезінформації через широку мережу грантових інформаційних агенцій. Ви не помічали, що одна й та ж новина з копіювальною точністю повторюється на більшості провідних  інтернет-ресурсах, це при тому, що ніхто навіть не береться перевіряти правдивість поданої інформації (слабкі спроби додавати викривальні коментарі не рахуються). Логічне запитання: де мірило правдивості і чи існують «темники» у т.зв. вільній демократичній пресі, хто створює тези для їх поширення?  Я не беру до уваги коментарі до певних подій чи висновки нескінченних експертів, піднімається виключно тема СТВОРЕННЯ самих інформаційних приводів, а їх послідуючий ефект у суспільстві (здається, у шахах це називається «цунг-цвангом»), як показує практика, відпрацьовує на всі 100%.

Наразі досить популярною, зокрема у мас-медіа, є тема політичних провокацій. На кшталт, якась дуже відома провладна партія замовляє (за гроші, звичайно) собі прихильників для демонстрації альтернативної думки певної частини населення держави. Якщо хтось не зрозумів поясню, за основу взяті події 2004 року, коли Партія регіонів за гроші звозила людей до столиці на «антипомаранчевий майдан». Після цього у населення України, знову ж таки через мережу «демократичних» ЗМІ, чітко сформувалась думка, відшліфована часом – якщо хтось виступає на підтримку «регіоналів», то виключно за гроші і не зовсім чесно.  

Те, що опозиція з останніх коштів теж «купує» собі народ на масові заходи, звичайно, ніхто не згадує. Є погані донецькі і хороші проєвропейські. Згодом світлі голови іноземних політконсультантів, що працюють з нашою опозицією приходять до думки, що гріх не скористатись такою ситуацією для дискредитації партії влади, мовляв відтепер від імені «регіональних» найманців можна вчиняти певні протиправні дії, наймати для участі у акціях кримінал, бомжів, геїв (загалом всіх, хто прийматиме участь виключно за гроші) – і демонструвати цей балаган суспільству. А що, вони ж за гроші – значить «донєцкие». Так народився новий інформаційних привід: «Всі неопозиційні акції профінансовані ПР». Але і це ще не все, можна піти далі і, начебто, від імені «донецьких» замовляти акції на підтримку опозиції, – вирішили європейські політголовастики і так народились сучасні всенародні улюбленці – т.зв. «тітушки».

Загалом, тема простого спортсмена з Білої Церкви Вадима Тітушко (для своїх просто «Румуна») непроста і цікава. Стати зіркою вітчизняного інтернет-простору і прикладом для спортсменів-юніорів він і не мріяв. Але публічна демонстрація кількох вдалих прийомчиків перед представниками ЗМІ у потрібному місті у потрібний час змусила-таки Вадика це зробити. Участь спортсменів у тодішній акції опозиційних сил однозначно стала трактуватись як провокація влади, оскільки опозиція, на думку ЗМІ, апріорі не могла так просто найняти осіб кримінальної зовнішності для провокацій. Значить, це справа рук ПР, однозначно. Невдалі спроби Тітушка згодом виправдатись належного ефекту не отримали, його ім’я  стало символом єднання вітчизняного спорту і політики та ототожнюватись з діяльністю влади, хоча задум авторства опозиції.

Оскільки прізвище Тітушка ще довго не буде зникати з небосхилів криміналізації політичних вуличних заходів, що, до речі, продовжують вдало використовувати опозиційні лідери, звинувачуючи владу в організації «тітушок» для штурму Адміністрації Президента, Вам буде цікаво дізнатись пролог зірковості цього юнака. Проживаючи і тренуючись у Білій Церкві, Вадим Тітушко крепко товаришував з депутатом Київської обласної ради, головою Київської обласної організації партії «Фронт змін» Володимиром Полочаніновим, який позиціонує себе у місті як головний спортивний меценат. Передчуваючи необхідність у майбутньому силової опори для відстоювання певних політичних ідей, Полочанінов періодично «підкормлював» білоцерківських спортсменів, обіцяючи підтримку у розвитку спорту та зростання особистих благ (чиїх саме не уточнював). Найбільш довірені з них, серед яких був і Тітушко, мали честь приїжджати на вихідних у шикарну квартиру Полочанінова у Білій Церкві по вул.Гагаріна, де вони спільно з можновладцем відвідували його сауну (сподіваюсь, виключно у оздоровчих цілях), іноді переглядаючи спортивні події на величезній плазмі.  Згодом Полочанінов обрався народним депутатом за списком опозиційних сил, обмінявши власний мандат на «злиття» опозиційних кандидатів у Київській області (а це 9 округів) в угоду губернатору Анатолію Присяжнюку. Користуючись особистою близькістю до лідера «Батьківщини» А.Яценюка, у потрібний момент Полочанінов і запропонував своїх підопічних для організації вже всім відомих провокацій. Воно й зрозуміло, що тепер Володимир Полочанінов від дружби з Тітушком відхрещується, але цей факт відомий всім білоцерківським мешканцям та, зокрема, спортсменам-політикам.

Споглядаючи сучасні події під стінами президентської адміністрації ми бачимо, як вказаний інформаційний привід працює вже в новій варіації: «тітушки, проплачені владою» радикалізувались. Тепер вони не тільки б’ють журналістів, але й штурмують державні будівлі, вчиняють масові безладдя, погроми і намагаються повалити конституційний лад. Вибачте, але владі замовляти такого роду акції непокори проти самої себе, це все-рівно що вчиняти самогубство, розгойдуючи ситуацію в державі і тим самим показуючи приклад опозиції, як потрібно брати владу в руки. «Тітушки»- спортсмени кримінальної зовнішності, як символ донецького регіону, ще можна зрозуміти. Але сотні радикально налаштованих, підготовлених молодиків, вигукуючих націоналістичні гасла під такими ж прапорами – таких «провладних» ще треба пошукати.

Детально переглядаючи відео штурму Банкової стає зрозуміло, що така тактика вуличного бою характерна як для «футбольних хуліганів», так і для молодчиків з праворадикальних екстремістських структур, як то «Патріот України», «Білий молот», «С-14», «Братство» (до речі, всі добрі друзі і побратими лідера «Свободи» Олега Тягнибока), на яких правоохоронці звертали увагу лише як на купку маргіналів, загорнутих в ідеї націонал-соціалізму. Лідери цих організацій Ігор Мосійчук (до речі, перебуває під судом по справі за вчинення теракту, якого зараз активно підтримує «Свобода»), Дмитро Корчинський та інші офіційно заявили, що ватажки опозиції, а саме О.Тягнибок, їх кинули, спрямувавши радикальний запал молодиків на штурм будівлі АП, а самі сховались у будівлі профспілок. Мало того, вони відхрестились від своїх активістів, заявивши що, мовляв, вони до них ніякого відношення не мають, це чергові «тітушки», проплачені і найняті владою для вчинення провокацій від імені опозиції. Як на мене, побиття журналістів спортсменами ще можна вважати провокацією, але штурм Банкової та бійки з «Беркутом» сотнями підготовлених націоналістів, це якось не вписується у концепцію негласної співпраці влади з опозиційною молоддю.