Політики цинічно використали Євромайдан для досягнення власних цілей.

Щоб розібратися, хто і для чого це робить, необхідно згадати арешт депутата Маркова в Одесі з застосуванням того ж Беркуту. І одного політика, який хоче стати якщо не президентом то хоч мером Києва.

 Щоб розібратися в подіях після розгону студенського Євромайдана, потрібно згадати події, які відбувались в Одесі трішки раніше. Спочатку був арешт і початок суду в Києві депутата ПР Ігора Маркова. Для того, щоб його арештувати знадобились цілі підрозділи того ж таки Беркуту. За ним послідувала відставка одіозного мера Одеси Костусєва. Думаю, не обійшлось без відомого своїми різкими заявами в бік України, впливавого депутата Держдуми Росії Сергія Маркова. За дивним збігом обставин, події в Києві дуже схожі на події в Одесі, але остаточну відповідь на всі ці питання мають давати правоохороні органи. В мене є підозри, якщо Москва навіть не буде покривати, а просто не буде допомагати то ці провокатори уникнуть покарання. Чим заохотять інших до ще страшніших провокацій. На мою думку, деякі політики мирні акції студентів з їх наступним побиттям використали в своїх цілях, щоб вивести розгніваних людей на вулиці і використати для досягнення своїх цілей. Після арешту Маркова один з депутатів ВР  (один з тих, хто очолював помаранчевий майдан), взявся активно захищати його на всіх телеканалах. Цей політик був і в епіцентрі сутичок на вулицях Києва. Неодноразово заявляв про бажання стати мером Києва і навіть президентом. Майдан очолили політики, яких люди спочатку не пускали на сцени і в Києві і у Львові. Після того люди, непомітно для себе змінили свої вимоги з зміни правил гри на перевибори президента і збирають підписи для виборів мера Києва. Диявол криється в дрібницях, в 2004 переміг майдан, але в результаті переговорів теж все було втрачено. То чи варто було для цього підставляти голови журналістів і простих людей під кийки? Чи це було заплановано, щоб отримати великий резонанс? І чи не вилізе цього разу це все йому і його посібникам боком? Люди можуть пробачити витрачені останні гроші на поїздку в Київ, щоб відстояти свої права, але не пробачать цинічну спробу використати ці гроші для власної виборчої компанії. Якщо гроші можливо порахувати, то хто і чим буде вимірювати те розчарування, яке немунуче настане.
Не люблять ці хлопці правоохороні органи України. На зароблені гроші запросто можуть організувати, провокації на мирних мітингах, щоб відволікти увагу від себе. Можливо підробляють, виконуючи замовлення по дистабілізації в країні.

P.S. Євромайдан спровокувала спроба командно-адміністративної системи відновити втрачені в 2004 році позиції, а провокації організовували люди, про яких я писав вище. Досі в тій чи іншій мірі, правила гри в країні встановлювали або представники цієї системи, або великий бізнес. Якби їх розум та кмітливість працювали на суспільство, то суспільство б їх за це поважало. Але виявилось, що система майже глухоніма, а бізнес не завжди цивілізований. Обидві сторони не припиняють жорстку бородьбу за владу і забули, що кожна влада походить від народу та існує для народу.

 Якщо журналісти не проведуть самостійне професійне розслідування, не знайдуть замовників і організаторів, а дотримуючись модного тренду будуть виставляти себе пострадавшими за євроінтеграцію, а не жертвами провокаторів, то ці провокатори і далі будуть їх використовувати, підставляти,  бити і тримати в страху. Страх завжди був і буде найвірнішим засобом обману і поневолення людей, а втягнути когось у вигідний тобі процес так, щоб він не мав змоги з нього вийти - це один з політичних прийомів.

 Життя - не видовище і не свято; життя - важке заняття (Д. Сантаяна) Прості учасники майдану вже зрозуміли цю істину, а деякі політики здається, ніколи цього не зрозуміють. Дуже велика прірва між ними і учасниками майдану. Враховуючи досвід податкового майдану, учасникам в першу чергу потрібно добиватися звільнення тих, кого вони вважають невинуватими і вимагати гарантій від влади, для всіх учасників майдану. І лише тоді переходити до інших вимог, але щоб щось змінити потрібно не раз на 9 років влаштовувати майдани, а самоорганізовуватись і кожного дня працювати над вирішенням проблем. Здається аполітичні кияни нарешті зрозуміли це і показали, що більше нікому не дадуть наводити свої порядки в місті. Тепер це мають зробити інші міста.

За цей час мали б зформуватися  лідери майдану, як на податковому. Чому їх ніхто не чує і не бачить? Це недалекоглядність, відсутність політичного досвіду чи політики не пускають їх на екрани ТВ. Потрібно називати речі своїми іменами. Лише тоді, можливий відвертий діалог. Зараз потрібні не заяви політиків з обох сторін, потрібен відкритий діалог з участю представників від майдану. Можливо щоденний, годинний марафон в прямому ефірі.
Політикам пора зрозуміти, що за ними тепер спостерігає весь світ і слідкує за кожним кроком. Пора відсунути свої інтереси і амбіції на друге місце інакше програють всі і знов виграє хтось третій. Цивілізований світ застосовує політику м'якої сили, хоч це процес повільніший, важчий, довший і дорожчий. Про це не варто забувати усім сторонам конфлікту.