Страх завжди був і буде найвірнішим засобом обману і поневолення людей.

Ті хто рахує що гроші можуть все, насправді можуть все заради грошей. Найбільшим зловживанням грошима є те, що за них можна купити політичну владу.

Втягнути когось у вигідний тобі процес так, щоб він не мав змоги з нього вийти - це один з політичних прийомів, а інструментами є гроші і страх.

Юлій Цезар деякий час не наважувався перейти річку Рубікон, по якій проходила границя Італії. Перейти її зі своїми військами - це розпочати громадянську війну. Після цього залишається два шляхи: взяти під контроль країну, або загинути. Тобто потрібно змусити свої війська битися на такій місцевості, де вони не зможуть спастися втечею і будуть битися до останнього.

В кінкі 80-тих  почалась травля на комуністів і всі кричали: "Комуняку на гиляку" і лише лінивий не штовхнув їх чи не плюнув в їх сторону. Думаю тоді вони перелякались, що від слів скоро перейдуть до діла і це був їх рубікон... Я не хочу судити КПУ, нехай інші  зважують все що вони і їх попередники побудували з тим що вони знищили і дають їм оцінку. Я можу лише давати оцінку діям окремимих людей, яких добре знаю.

Арешт Тимошенко був Рубіконом і для влади, і для опозиції. В політиків з опозиції виник страх опинитися поряд з нею, частина з них через це залишила країну. Бійка в ВР, після якої кільком депутатам викликали швидку, остаточно переконала їх в тому, що назад дороги нема, а регіонали цими діями можливо спалили мости. Після бійки в ВР на місцях теж почали тиснути на всіх і дуже часто перегинали палку, можливо схожий страх й став Рубіконом для багатьох з тих хто не голосував за ПР. Думаю саме ці страхи і бажання, щоб опозиція зупинила регіоналів, посилила запит на радикальних політиків. Закон про мову теж багатьох налякав і вони вже не будуть голосувати за ПР, а був ще податковий кодекс з майданом і багато іншого.

В схожій ситуації після виборів в 2004 опинились і самі регіонали, які були налякані не менше ніж нинішня опозиція це був їх Рубікон, після якого вони виграли президентські вибори і взяли все під свій контроль.

Перед цим, після арешту Лазаренка, в схожій ситуації була Тимошенко і їх партія, а ще раніше були інші події, інші страхи і Рубікони. В цей конфлікт були втянуто багато інших  не менш впливових політиків.

За умов коли переможець виборів отримує все, а програвший ризикує все втратити, не уникнути спотворень волевиявлення. На парламентських виборах політики з обох сторін не забували про це. За виборчим процесом спостерігали представники від усіх партій і іноземні спостерігачі і їм вирішувати чи не виходило це за рамки закону. Схожа ситуація буде і на наступних президентських виборах і невідомо чим вони закінчаться. Опозиція вже знає, що до них не будуть прислухатися, сумніваюся що й вони після цього будуть грати за правилами.

Майже всі політики з Батьківщини вимотані політичною боротьбою і знаходяться на межі зриву. Дехто на всю країну розповідає все що думає про нинішню владу і після виборів залякати і закрити їм рота буде важко, накипіло. Представники опозиції в ВР, як і всі хто керував країною до них, несуть відповідальність за нинішній стан речей в країні. Але коли в цьому починають звинувачувати новообрану опозицію - це вже стає схожим на спробу звалити на них свої майбутні прорахунки і помилки. Новообрана опозиція має дуже мало спільного з тією більшістью, яка керувала країною до президентських виборів, а частина з них пройшли мажоритарку і з ними буде важко розмовляти з позиції сили.

А от перебування ПР при владі, як свого часу і їх опонентам, не пішло на користь і почались схожі процеси. І якби вони не знали що таке бути в опозиції, їх опонентам тепер  було б  значно важче. Вони почали втрачати свій електорат, сумніваюсь що без нагнітання ситуації їм вдасться його мобілізувати і повернути. Опозиція теж захоче відігратися за те, як з нею поводились після президентських виборів, як це зробили регіонали за вибори в 2004 і за те що було після них. Регіонали й досі пам’ятають всі образи і спроби створити однопартійну більшість, можливо це повтор сценарію коли помаранчеві створили свою з перевагою в один голос, але їх не запросили.

Головне не отримати владу а втримати її, а без довіри людей зробити це важко. Важко буде взагалі проводити, якісь зміни в країні, всі дії будуть сприйматись негативно і гальмуватись. Якщо й далі будуть закручувати гайки без змін, то в країні будуть створені нестерпні умови, політичне протистояння буде рости, а це може збільшити розкол країни.

Крім страху на процес волевиявлення впливає можливість заробити. Витрараючись на виборчу компанію політики розуміють, що зможуть повернути все з відсотками. Для частини депутатів - це вигідний бізнес. І знову попит формує пропозицію. Депутати можуть заробити на лобіюванні інтересів різних бізнес-структур при приватизації, формуванні бюджету і держзамовлень.

Всі партії, які пройшли в ВР, в тій чи іншій мірі, мають представництва на місцях, думаю і далі будуть розбудовувати партійні структури. Однією з складових успіху Обами було потужніше представництво на місцях і тут нашим майбутнім кандидатам на пост президента є над чим подумати. На вибори і інші процеси в країні мали б впливати і громадянські рухи з низу сворюючи конкуренцію для партій.

Економічна свобода – це свобода будь-якої діяльності, включаючи право вибору і пов’язані з цим ризики і відповідальність. Політика - це похідна від економіки. В країні, де малий і середній бізнес є малою часткою економіки, важко побудувати громадянське суспільство. Для цього його частка має бути такою ж як на заході. Тому західним політикам, якщо вони хочуть змін в Україні потрібно підтримувати підприємців і громадянські рухи. Це покращить рівень життя і буде менше тих хто продає свій голос.

Більшість українських політиків бажають прийняти такий закон, щоб потім не працювати, а лише отримувати голоси на виборах. Але якщо політики не випишуть прозорі і справедливі правила і не почнуть діалог, якщо не запрацює система стримувань і противаг між різними гілками влади, то попит на депутатські мандати і на недоторканість буде зашкалювати. Доказом є велика різниця в вартості виборчих компаній в Україні і Польщі, хоча ВВП і прибутки польських бізнесменів більші.

До 2004 року вибори в Україні майже не відрізнялися від виборів при союзі, а на президентських виборах країна розкололася і були задіяні всі можливі схеми фальсифікацій з обох сторін. З тих пір це стало звичкою і якщо нічого не міняти то це буде продовжуватися і при потребі ці механізми будуть вмикатися знов і знов, щоб підкорегувати результати, але це знову ж таки наслідки. Всі хто причетний до виборчого процесу отримують мізерні зарплати і тому не хочуть ризикувати і стримувати той тиск, зформований попитом на депутатські мандати, який виникає через перераховані вище причини. Після встановлення веб-камер ці процеси змістились в інші площини. А ЦВК має узаконювати і брати відповідальність за все що робили політики і некерована ними армія членів виборчих комісій від майже двох сотень партій, більшість з яких існує лише на папері.

Плюсом цих виборів є те що залишається можливість в відносно спокійній обстановці поставити точний діагноз для всієї політичної системи, інша справа чи буде бажання в обох сторін лікувати її і якими будуть методи: діалог і поступки з обох сторін, чи суди і закручування гайок.

Неврегульовані до кінця конфлікти поступово вибудовуються в один типологічний ряд, створюючи нову реальність: світ контрольованого і керованого хаосу. Організатори хаосу, роздуваючи конфлікти (але втримуючи їх в тліючому стані, не доводячи до непередбаченого вибуху), тримають і населення, і суб’єктів прийняття рішень в постійній напрузі, таким чином, звужуючи їм свободу маневру і підштовхують їх до вигідних для організаторів рішень. 

З однієї сторони зберігається небезпека того, що організатори "хаосу"  не втримають його під контролем. Як в тій байці про учня чаклуна, який викликав монстра і став його жертвою. Недивлячись на привабливість теорії "керованого хаосу", він практично не буває керованим і найчастіше призводить до руйнування самої системи, в котрій виник.

З іншої сторони, існує і оптимістичний сценарій. Достатньо стабільна система може успішно протистояти спробам занурити її в хаос. Зараз стоїть питання: чи достатньо зміцніло і консолідувалося українське суспільство?

Але нам ще далеко до оптимізму. Українське суспільство має визначитися, яка з груп факторів візьме гору, - цим остаточно зробити вибір, довести свою зрілість і відкинути провокації "організаторів хаосу", або розпастись на "хати з краю" і дозволити робити з собою все, що захоче дивна уява організаторів хаосу.

Справа в тому, що в рамках теорії "керованого хаосу" людям, суспільству відводиться роль інструменту, вони мають реагувати на подразники так, як бажає маніпулятор, і в потрібний момент виконувати певні дії.

Страх – найбільш токсично і пагубна емоція. Жах, як крайній прояв страху, супроводжується надзвичайно високим рівнем порушень нервової системи, котра змушує працювати організм на межі зриву. Вмілі руки маніпуляторів масовий психоз перетворюють в "керований  хаос", створюючи умови для радикальних суспільних трансформацій в наперед вказаному напрямку. Він може бути трансформований і в гнів, коли наляканому суспільству вказують на "хибні" джерела небезпеки.

За роки незалежності в країні виникло дуже багато таких тліючих конфліктів, в які були втянуті багато впливових політиків. Не затухають і старі конфлікти, які виникли за часів союзу, дехто на цьому планує і далі заробляти політичні дивіденди.

Ці процеси не може різко зупинити нова влада. А от що вони будуть робити з цими процесами спробують очолити чи почнуть гальмувати їх, залежить лише від них. Є надія що будуть намагатись їх зупинити і встановлювати прозорі правила гри, свого часу вони від цього теж натерпілись.

Конкуренція втрачає свою силу, якщо її використовувати в урізаному вигляді.

8/12/13

P.S. Екс-прем'єр Юлія Тимошенко пропонує Євромайдану подальший план дій. Про це говориться в її зверненні, яке з сцени на Майдані Незалежности зачитала її дочка Євгенія.
"Янукович, як президент, втратив свою легітимність після кривавих подій. Він більше не президент", - заявила Тимошенко.
Її план складається з п'яти пунктів:
1. Позачергові вибори президента і парламенту. ( Читай: Негайно зробіть мене президентом. На даний час жоден з опозиціонерів не зможе з нею боротись на виборах.)
2. Затвердити раду авторитетних військових на Майдані, щоб вони розпочали переговори з керівництва армії про перехід на сторону народу. (Читай: Змінити диктатуру силовиків на воєну диктатуру на чолі з президентом Ю. Тимошенко. Саме така модель з афганцями відпрацьовується на майдані, а про диктаторські замашки Ю. Тимошенко розповідали багато політиків.)
3. Уповноважити авторитетних дипломатів на переговори про введення санкцій проти Януковича. (Вони обоє рабоє, саме через "разборки" донецьких з дніпропетровськими заварилась ця каша, від якої вже всіх тошнить. Тошнить від їх разборок, від серіалів реалітішоу з судів. Після 2004 одні судили інших, в 2010 помінялись місцями, а тепер пропонують знову помінятись місцями і далі годувати нас цієюгидотою. В союзі першочерговою була обороноздатність і дніпропетровські з червоними директорами керували країною, зі своїми ракетами і підприємствами ВПК. Коли на перше місце вийшла проблема енергоресурсів, владу руками шахтарів відвоювали донецькі зі своїми шахтами і вугіллям. Одні хотіли з країни зробити підприємство ВПК  за колючим дротом, а інші хотіли загнати всіх в шахту, а хтось хоче перетворити країну на базар з імпортними товарами.)
4. Терміново затвердити антикорупційну групу з дипломатів, слідчих і журналістів. Потрібно вибрати три самі вражаючі факти корупції Сім'ї Януковича і відправити делегацію на захід з вимогою почати розслідування. (Жодного слова про реформи, про перезавантаження влади. Її влаштовує така система. Вона готова її очолити. З 2004 року майже нічого не зробили по реформуванню цієї системи. Саме з такою країною і такими лідерами хоче співпрацювати ЄС?)
5. Блокування Межигір'я (Я розумію, людина довгий час увязнена, знаходиться в стресовому стані, не знає реальної картини. Пропускає все через призму помаранчевого майдану, а країна міняється не по дням, а по часам і лише кілька людей кажуть їй всю правду. Інші кажуть їй те, що їм вигідно і вона про це здогадується. Розуміє те що на волі вона майже нікому, крім рідні, не потрібна. Можливо тому вона складає такі плани, а її і дочку Євгенію, просто використовують, як рупор.)

І ОСНОВНЕ - ЖОДНИХ ПЕРЕГОВОРІВ!

(Деяких опозиціонерів крім влади нічого не хвилює. Є ще один політичний банкрут, який під шумок теж хоче стати, якщо не президентом то хоча б мером Києва (та й посада мера його цікавить, як трамплін на президентських виборах 2015 року.  Їм головне захопити владу на максимально можливій території. Їм вистачить західної України і кількох областей центральної, а територіальна цілісність їм не потрібна. І їх не хвилює можливість повтору Грузинського сценарію. Коли, як мінімум Крим і Донбас, а можливо весь схід і південь попросять Росію ввести свої війська на їх територію.  Що ніяк не заважає, а є лише частиною цілого плану по впровадженню воєної диктатури на всій території. Або просто будуть ставити палки в колеса, як це було після їх поразки в 2004 році. А в ЄС вони будуть вступати точно так, як вступали в СОТ. Про це криком кричать усі експерти.)

ЩО ЦЕ? НЕДАЛЕКОГЛЯДНІСТЬ, АВАНТЮРИЗМ, ЦИНІЗМ ЧИ ВСЕ РАЗОМ?

Особисто я і, думаю кожна здравомисляча людина проти подібних планів. Потрібен круглий стіл, за яким експерти і представники усіх регіонів України мають вирішити, якою ми хочемо бачити Україну, коли і  куди їй йти.

ВСЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗА ВИЩЕ ЗГАДАНОЮ ТЕОРІЄЮ. Потрібна була ложка дьогтю для бочки меду, для цього в день, коли на вулиці Києва вийшла майже третина мирних жителів міста звалили Леніна. Тепер всі будуь розповідати про Леніна, а не про переговори і реформи. Таке враження, що хтось підіграє владі. Нікому не потрібен такі акції, можливо ніхто з політиків не хоче нічого міняти? Можливо їх все влаштовує? Це все схоже на рейдерський захват країни і саме для цього українців намагаються виставити дикунами. Щоб з ними ніхто не мав справи. Але цей океан людей змиє весь бруд: провокаторів, дурнів і авантюристів.