Морські походи

Козацтво – один із феноменів історії України, це те,що робить нашу спадщину унікальною та неповторною. Коли полько-литовські правителі не змогли протистояти бусурманській навалі, на захист самого себе став народ – наймогутніша з усіх сил. Українські лицар

Нерідко хижим ворожим оком турки дивилися на українську землю. Та завжди перед ними з’являлась одна перешкода, яку вони так і не змогли повністю подолати – козацтво. За часів Петра Сагайдачного українці нанесли декілька нищівних поразок Туреччині, перемогли її на її ж полі бою – на морі. Ця доба увійшла в історію під назвою – доба героїчних морських походів.

Перемоги над таким сильним противником не могли бути випадковими. Очевидно, що морська справа досягла високого рівня у запорожців. До кожного походу козаки готувалися дуже ретельно: спочатку вибирали старшого — похідного отамана, визначали мету походу, розподілялися на екіпажі, вибирали місце і час для будови чайок, забезпечували  їх необхідним оснащенням та озброєнням.

Козаки ходили в походи на чайках – невеликих морських човнах, де могла поміститися 50-70 козаків, провіант та озброєння. Головною його частиною, як свідчить французький інженер Боплан, був кіль-човник довжиною близько 15 метрів, видовбаний з липового або вербового дня, поширюваний вгору. Від нього розбудовували корпус, прибиваючи дошки цвяхами, розширюючи і видовжуючи його із зростанням висоти, а човен забезпечували жердинами. Міцно спаяні дошки обводили колодою з липової кори і обливали їх смолою. Одна з унікальних новацій, запроваджених у чайці – снопи очерету, які прив’язували по обох бортах.  Ці снопи не дозволяли човну затонути навіть тоді, коли він наповнився водою, також це був гарний захист від куль, які летіли надто низько.

Кожен екіпаж споруджував свою чайку сам. Доскональне знання конструкції власного судна нерідко рятувало життя запорожцям. Кожен учасник походу зазвичай брав з собою 2 рушниці або пістолі, 3 кілограми пороху, свинець і шаблю. Крім цього, чайка могла мати до 6 малих гармат-фальконетів з повним боєкомплектом.

Уже в середині XVII ст. запорожці здійснили успішні морські походи, а козацький флот зміцнів організаційно і збільшився чисельно. Так, у 1606 р. вони вдало штурмували Кілію над Дунаєм, Акерман (Білгород) над гирлом Дністра і болгарську Варну. Це був перший набіг запорожців, що звернув на себе загальну увагу. Пізніше, протягом наступних 15 років, запорожці вдало ходили на Азов, Кафу, Трапезунд, Трабзон, Кодрід, Карамуссал і Сіноп тощо, завдаючи суттєвих втрат цим та іншим містам і твердиням, які знаходилися вздовж побережжя.

Турки у свою чергу намагалися дізнатися про таємниці козаків та розробити певну стратегію, але їм так і не вдалось. Наприклад, коли турки вирішили організувати засідку на Дніпрі і козаки про це дізнавалися, то запорожці підтоплювали свої «чайки» і йшли в обхід свого супротивника.

У 1615 році козацтво підійшло й до Константинополя. Флот налічував 80 чайок. Запорожці спалили столичні порти і відпливли назад. Розгніваний султан наказав наздогнати зухвалих українців. Відбувся бій біля гирла Дунаю, у якому,взявши на абордаж турецькі галери, перемогли козаки. 

Варто відзначити і 1624 рік, коли козаки тричі нападали на Константинополь, незважаючи на заходи, вжиті Польщею і Туреччиною, аби не допустити нових морських походів запорожців .

Отже, головними перевагами козаків на морі,завдяки яким вони здобували перемоги, були рішучість, раптовість, активність дій, довершеність інженерної думки,що втілилась у «чайка» - суднах, які найкращі підходили до умов походів: швидких та раптових. І звісно визначне місце займає мотивація, адже козаки нападали на турків не заради збагачення, а заради безпеки свого народу, своїх сімей та своєї православної віри.