З розгону владою вночі, без попередження, з силовою позірністю наметового містечка на Майдані Незалежності у Києві, де відбувалася мирна протестна акції підприємців, в Україні почався новий етап політичного протистояння. Мовою політології – перша фаза активності мас та ілюзорних надій на «доброго царя» завершилась. (Аналог мирних петицій до російського імператора Миколи ІІ в 1905 році) .
На цій стадії розвитку революційної ситуації розвінчуються міфи про всенародність вищого керівництва держави, правильність «партійного курсу» та ефективність державного управління владної команди. Частина населення, яка не брала участь у першій хвилі протестів починає розуміти, що скоро репресивна черга дійде і до них, тому починає прихильно ставитись і співчувати новим опозиціонерам. Частина населення, яка на виборах підтримувала таку владу, починає в ній розчаровуватись. Але найголовніше те, що соціальні чи економічні вимоги протестувальників перестають бути актуальними. Починається пошук політичних вимог. Все це виливається у падіння рейтингів можновладців і правлячої партії (блоку партій), а також суттєво звужує соціальну і електоральну підтримку чинної влади. Як правило, у цей час нові активісти-опозиціонери починають у суспільній свідомості формуватися як нові лідери. Я назваю це консолідацією середнього класу.
З іншого боку, характер дій влади змінюється. Нововиявлених опозиціонерів починають «опрацьовувати»: повязувати з попередньою владою, купувати, залякувати або просто фізично чи морально знищувати. Крім того, влада різко звужує демократичні свободи, особливо посилюється тиск на свободу слова та мирних зборів. В адміністративному чи судовому порядку забороняються активні дії громадян, а правоохоронні органи отримують політичні замовлення для захисту влади. Зростає цензура в підконтрольних засобах масової інформації, яких зобов’язують через «темники» все більше і більше показувати «позитивність» влади. Владна вертикаль реформується (скорочується), починаються кадрові ротації; режим поспіхом замінює «лояльних» до себе чиновників на «чистокровних». (Грудень- січень – так звана адмінреформа).
Змінюється і відношення олігархів до влади. Одні, які одразу перейшли на її бік, починають від неї сторонитися, інші - удавано підтримують її дії, але наполегливо шукають «вихід» на нову опозицію. Решта переводить капітали і ресурси в «тінь», або за кордон. В самій владі починаються процеси переведення «стрелок» і внутрішні таємні змови. Це можна назвати економічним терміном – рецесія влади.
Після «помаранчевого майдану» в Україні завершилась перша висхідна соціальна хвиля. Тепер прийшов час на низхідну. Спробую її охарактеризувати. Насамперед, вважаю, що протести будуть притухати, тому ззовні буде виглядати, що влада сильніша. Радикальні політичні протести будуть невизначальними і локальними, тому, що новопризначені чиновники будуть ще активніше «закручувати гайки», бажаючи більше вислужитись перед владою та отримати свої бариші. Старі опозиціонери (колишня влада) будуть намагатись показати суспільству, що це вони стоять на чолі протесту, чим зв’язуватимуть соціальну активність, фактично граючи на руку владі. Справжні нові опозиціонери переживатимуть не кращі часи, особливо ті, які на хвилі першого протесту «знаково засвітилися» (кримінальне переслідування учасників «підприємницького майдану)…
Все це уже десь було…
«Петербургский генерал-губернатор Д. Н. Трепов расклеил на улицах столицы прокламации, в которых, в частности, было сказано, что полиции приказано решительно подавлять беспорядки, «при оказании же к тому со стороны толпы сопротивления — холостых залпов не давать и патронов не жалеть» ( російські масс-медіа 1905 року).
«Мова йде про те, що у нас є оперативна інформація - деякі опозиціонери хотіли б, щоб масові акції переросли в кровопролиття", - сказав заступник міністра внутрішніх справ Віктор Ратушняк газеті «Сегодня» - "Однак міліція, безумовно, цього не допустить. Ви розумієте, що таке оперативна інформація - тобто у нас є сигнали про такі настрої і висловлювання серед частини опозиції. Але реалізувати їх на справі ми не дамо".
Я це називаю стисненням соціальної пружини.
Стадія стиснення соціальної пружини залежить від жорсткості конкретного соціуму. Наш соціуму надто мякий, податливий. Даються взнаки століття окупації та нищівні голодомори. Але найбільше розчарування - з одного боку, і здатність до мирного всеохоплюючого опору – з іншого, дав нам урок Помаранчевої революції. Ми не хочемо в черговий раз стати «лохами», але і не зможемо бути вже рабами. Причому ми - це значна більшість громадян: і західні бандерівці і центральні хохли і східні москалі. Виявляється, «розвод лохів» об’єднює! Цей тезис можна поставити в основу успіху майбутньої революції. Головне, щоб «данєцким пацанам» стало розуму не стріляти. Бо не уникнути тоді бунту і крові. Вони ж також громадяни України. Просто вони зрозуміють, дуже сподіваюсь, що ця мирна революція - не війна одних олігархів проти інших, ця революція - революція середнього класу – справжніх власників і патріотів України, які накінець хочуть нормальної цивілізованої держави.