З нагоди Дня Соборності України

Хто ми – українці? Що нас чекатиме через 25, 50 чи 100 років? Яким буде місце України у глобальному світі на порозі ІІІ тисячоліття?

Хто ми – українці? Що нас чекатиме через 25, 50 чи 100 років? Яким буде місце України у глобальному світі на порозі ІІІ тисячоліття? Ніхто не знає точних відповідей на ці запитання. Але давайте спробуємо уявити Україну майбутнього. Окреслити приблизні наміри, реалізація яких стане своєрідним викликом для справжньої партії та всього суспільства.

Економічний занепад, перманентні політичні кризи та негативні соціальні тенденції давно набули загрозливого масштабу перетворивши Україну на одну з найвідсталіших держав Європи. Нас переконують у тому, що ми не маємо власної історії, культури та мови. Ми не можемо бути самостійними, а тому змушені постійно шукати собі господаря. Нам нав’язують чужі цінності, світогляд та переконання. Сьогодні перед багатьма українцями стоїть важливе питання: чи існуватиме українська держава у ХХІ ст. чи ми знову її втратимо як це неодноразово відбувалося в минулому. Якщо ми цього не хочемо, нам необхідно побудувати нову систему політичного управління та модель суспільства на основі принципово нових цінностей, міцних зв’язків між людиною, родиною, громадами, суспільством та державою. Модель, що вже у найближчому майбутньому забезпечить Україні достойне місце серед світових держав-лідерів, а українське суспільство зробить заможним та процвітаючим.

Яким ми хочемо бачити майбутнє України, як забезпечити економічний розвиток держави і добробут її громадян, жити в гармонії з природою та навчитися поважати Закон? Відповіді на ці та інші питання складно шукати поодинці. Лише разом, чітко усвідомлюючи мету та засоби її досягнення.

Досвід доводить, що здійснювати масштабні і надзвичайно складні завдання з державного реформування під силу лише політикам та партіям, що маючи державну владу та чітке розуміння проведення реформ, спираючись на підтримку суспільства здатні здійснити зміни у національному масштабі. На відміну від популістських гасел та передвиборчих обіцянок багатьох сьогоднішніх кишенькових партій, справжня партія ставитиме перед собою завдання зовсім іншого масштабу. Насамперед, це: побудова нової ідеології, суспільної, економічної та державної моделі майбутньої України.

Отже, лише ідеологічна, якісно нова та ефективна політична партія може стати дієвим інструментом у боротьбі за політичну владу. Не черговий проект політичного лідера або клуб лобіювання бізнес-інтересів, яких сьогодні існує безліч. Багато хто може заперечити, що на сьогоднішній день в Україні не має таких політиків і партій. Це дійсно так. Проте ці завдання з самого початку будуть не під силу політичним проектам або ситуативним політичним силам для яких влада є самоціллю, а не інструментом здійснення намірів. Власники та спонсори цих проектів можуть витратити гроші на передвиборчу кампанію, розкрутити потрібне обличчя, сфальсифікувати результати виборів, переписати законодавство та багато іншого. Але вони не можуть одного – запропонувати дієву державотворчу концепцію орієнтовану на 25-50 чи навіть 100 років. Популяризувати та донести до свідомості мільйонів українців своєрідний проект побудови нової держави, запропонувати суспільству нові правила для гармонійного співіснування, солідарності, подальшого духовного та економічного розвитку, надати певні ідеологічні орієнтири та систему цінностей.

Справжня політична партія здатна консолідувати соціальну енергію більшої частини суспільства для реалізації своїх намірів, об’єднати суспільство навколо ідей розвитку, а не руйнації, будувати міцний моноліт з однодумців, а не шукачів ситуативної вигоди та миттєвої наживи. Така партія потрібна державі та суспільству. Її поява – це лише питання часу та готовності самого суспільства приймати активну участь у розбудові держави. Наше головне спільне завдання – створити державну модель, яка максимально відповідатиме ідеальним уявленням та розробити план її практичної реалізації.

Ідеологія – фундамент змін. З чого ж можна розпочати відродження держави та побудову цивілізованого суспільства? Напевно з ідеологічної основи, яка є системою ідей, уявлень, переконань, світоглядних цінностей, що формують наше спільне бачення певного ідеального майбутнього та об’єднують суспільство для його створення. Чи потрібне нам європейське суспільство споживачів матеріальних благ тільки в українському вигляді? Суспільству споживачів можна запропонувати альтернативу у вигляді суспільства творців. Що ми можемо створювати окрім матеріальних речей? Багато чого. Наприклад, нові ідеї, духовні цінності, знання, наукові концепції, що не суперечать природному бажанню людини досягти щастя, але не ціною нещастя інших людей, варварської експлуатації природи. Тобто, ідеологічною основою для суспільства майбутнього може стати доктрина орієнтована на поєднання інтересів особистості, суспільства та держави.

Модель суспільства. Суспільство майбутнього побудоване на взаємозв’язку духовної людини, міцної родини і сильної держави. Таке суспільство засноване на принципах взаємоповаги, справедливості та солідарності. Кожна людина займає певний соціальний статус на основі особистого внеску в суспільний розвиток. Людина, в першу чергу, духовна, високоморальна та інтелектуальна особистість, що несе відповідальність за свої дії та усвідомлює їх наслідки. Це творець нових прогресивних ідей, а не просто споживач матеріальних благ. Саме культура та духовність мають бути основним фундаментом розвитку особистості, гармонізації суспільних відносин та державного розвитку. Сім’я – є найважливішим соціальним інститутом. Міцні родинні зв’язки, традиції та норми поведінки поважаться та передаються з покоління у покоління, як найцінніший духовний скарб. Це забезпечує збереження історичної пам’яті та духовного зв’язку між поколіннями. Нарешті роль держави – акумулювати суспільну енергію спрямовуючи її на благо самого суспільства. Державна влада повинна бути сильною, але не виходити за рамки тези «держава для суспільства». Насамперед, це інституційне уособлення природного бажання людей до безпеки, порядку, особистого добробуту та процвітання.

Державна модель. Влада в державі належить народу та обирається шляхом виборів. Головне слабке місце демократії, яке поки що нічим замінити. Хіба що авторитарною формою правління, коли влада не обирається, а призначається або передається у спадок за принципом походження, статусу, сили, тощо. Сьогоднішні демократичні вибори – це в кращому випадку, обмежений вибір, а в гіршому – його повна відсутність. Суспільству пропонують зробити вибір вже «всередині» вибору. Закрита система не пускає до себе чужинців, тож ті хто потрапляють до неї, змушені ставати її частиною, або ж покинути її. Єдине що може досягти суспільство – це відповідальної влади, яка буде діяти від імені народу, для народу та в інтересах народу. Перші кроки в цьому напрямку – створення ефективної системи відбору управлінських кадрів, підготовка нової еліти та системи селекції державних менеджерів.

Економічна модель. Завдання вкрай складне. Знайти оптимальне збалансування між ринковою та адміністративною моделями. Крайня лібералізація в умовах вільного ринку вже продемонструвала свої недоліки. Внутрішній ринок майже повністю окупований іноземними компаніями, а на багатьох зовнішніх ми не можемо на рівні конкурувати з світовими виробниками. Не є ідеальною і адміністративно-планова модель з жорстким державним регулюванням. Тому оптимальною може бути змішана економічна модель соціально-орієнтованого виробництва та справедливого розподілу національного доходу. Під державним контролем знаходяться ті напрямки, від яких безпосередньо залежить безпека держави і суспільства: атомна енергетика, транспорт і зв'язок, банківська система, військово-промисловий комплекс, тощо. Проте навіть ці сфери можна відкрити для приватних компаній за обов’язкових умов: дотримання державних стандартів ведення бізнесу, публічності та відкритості інформації про діяльність. Економіка захищає приватну власність визначеного обсягу, розвивається у гармонії з природою, підтримує національного виробника, використовує енергозберігаючі технології та стимулює розвиток наукомістких галузей, що стають основною інноваційних проривів, нових відкриттів та винаходів.

Продемонструвавши реальність своїх намірів на прикладі реалізації місцевих або регіональних проектів можна починати готуватися до виходу на національний рівень – через вибори. Основа легітимності влади – це довіра. Саме вона є вразливим місцем нинішньої владної системи. Якщо рівень суспільної недовіри перевищить певну критичну межу – така політична сила ніколи не виграє вибори навіть за допомогою грошей, фальсифікацій чи адміністративного ресурсу. Запорука успіху – створити альтернативну систему (контр систему), яка викликатиме довіру, буде зрозумілою, справедливою та привабливою для суспільства.

Головна проблема переважної більшості політиків та партій – це відсутність глобального стратегічного мислення. Вони не бачать і не сприймають державу, як складний організм взаємопов’язаних процесів мислячи лише показниками власних рейтингів у межах одних виборів. Немає системності і послідовності – немає і результату. А тому і більшість реформ з самого початку приречені на провал, оскільки мають одноразовий прикладний характер використання, замість поетапної, довгострокової стратегічної реалізації. Через це маємо закономірний результат будь-яких виборів: хто б з них не виграв – ми постійно програємо, оскільки намагаємося боротись з наслідками забуваючи про причини.