Чому спражня альтернативна опозиція буде без Тягнибока і Яценюка

На сьогодні на роль «дозволеної» опозиції чітко заявлено два проекти – Свободу і Фронт Змін.

Сьогодні повернувся з Києва. Востаннє там був ще в серпні минулого року. Те що впадає в око – це неживий Майдан. Зелений паркан навколо. В середині якісь будки-вагончики, ковзанка на якій нікого немає. Троє робітників щось там всередині шукають… Відчуття таке, що починається якась новобудова. Прямо у підніжжя «України з крилами». «Будуємо Україну!» згадуються регіонівські гасла. Але чому на Майдані? Майдан це символ нашої свободи. Там має бути вільно! Мабуть для теперішньої влади головне завдання «забудувати» нашу пам'ять так, щоб і згадки про свободу і волю не лишилось.

            А тепер щодо опозиції. Тому, що переконаний, регіонали «забудовують» і її. Яка потрібна опозиція цій владі зрозуміло – кишенькова, така яку можна «чесно» побороти на виборах, беззубу, яку можна «за щось» підвісити перед народом, або просто відправити на нари як корупціонера. Для такої опозиції партія влади готова надавати преференції, допускати до ЗМІ, «вислуховувати» і навіть підфінансовувати… На сьогодні на роль такої «дозволеної» опозиції чітко заявлено два проекти – Свободу і Фронт Змін. Перша вигідна владі як опудало-страшилка для виборців Сходу і Півдня і ніколи (як і в кожному здоровому суспільстві) не зможе набрати критичної маси підтримки, щоб завадити владі керувати. Яценюк, який після минулих президентських виборів і після переходу до влади Тігіпка став другою (після БЮТу) за рейтингом опозиційною силою, насамперед, вигідний владі як борець проти того ж БЮТУ і особливо ЮВТ. І те, що Яценюк хоче бути такою опозицією він голосно заявив своїм альтернативним мітингом в День злуки. Цей сигнал однозначно помітили на Банковій, але і опозиційний виборець також зробив певні висновки. Бо суть злуки двох українських держав УНР і ЗУНР і в минулому і сьогодні полягає у принципі об’єднаного спротиву українців проти нав’язування проросійською владою неєвропейського розвитку. Зробивши крок на роз’єднання опозиції Яценюк втратив прихильність тих українців, що мали його за проукраїнського політика. Фактично він став десь посередині між українською опозицією до проросійської влади і опозицією до влади взагалі.

             Його така самовпевненість у ексклюзиві на опозиційність дещо позірна, а не реальна. Вміючи «зоговорювати» будь-яку тему дискусії Яценюк поступово перетворюється на демагогічного опозиціонера, без конкретики і виразності. Його опозиційність стає телеопозицією і шоу-опозицією.

І це лише одне зауваження. Друге більш грунтовне. Бо полягає в тому, а хто в команді претендента на опозицію №1? Чи зможуть вони бути опозиціонерами. Витримувати податкові і міліційні «маски-шоу», протистояти корупції, заставити «багатих» поділитися з «бідними» тощо?..І, найголовніше, чи зможе Яценюк знайти ще когось з політиків до своєї опозиції. Бо як стало відомо нещодавно він відмовився вести переговори з Катеринчуком і Гриценком.

            Якщо під мікроскоп розглянути команду і тих, хто «допомагає» Яценюку то віра в його щиру опозиційність розвіюється в щент. Ну не може банкір і мініолігарх бути в опозиції до влади, не може апріорі, бо позбавиться бізнесу. Не може чиновник боротися з корупцією, бо він її уособлює. Не буде виходити на майдани партійний бюрократ, який їздить на ленкрузері…Не буде там ніякої дієвої опозиції. Чи хтось не розуміє, що сьогоднішня влада реагує виключно на масові протести. Якби не підприємці на Майдані то і податковий кодекс був би ще гіршим! Бо силі влади можна протиставити лише силу масового протесту. На інше вона не реагує!.

            На завершення все ж про позитив. В Україні буде альтернативна опозиція! Самі обставини і соціальна напруга в суспільстві зобов’яжуть тверезомислячих громадян, в тому числі і політиків, її утворити. Тому маю досить обгрунтовану надію на те, що заявлене вчора на раді Європейської партії об’єднання Катеринчука і Гриценка в єдину опозиційну політичну силу дасть шанс некорумпованим і неолігархічним політикам створити нарешті в державі дієву опозицію, яка не буде «дозволена» владою, а буде необхідна для суспільства і для нас з Вами.