Свобода слова по нашенськи чи як "професійно" колективом керувати!

Свобода слова по нашенськи чи як «професійно» колективом керувати!

Майже два роки на комунальному підприємстві ТРК «Вежа» у Івано-Франківську працював не мало відомий на Прикарпатті журналіст, теле - та радіо - ведучий Георгій Жужунадзе. Роботою він був задоволений, адже як можна не любити професію, якій присвятив десять довгих років?! Звісно, як і в кожній професії тут є свої плюси і відповідно негативні сторони. До поганих умов для праці не звикати, що за ці роки не було власного робочого місця теж ні словом. Та й взагалі, при такому керівництві - краще взагалі мовчати. Адже як ми знаємо, правди добитися у нас важко, а точніше неможливо! Тим паче, що сам господар міста пан Анушкевичус ярий прихильник директора пані Третяк. Отже робимо висновок, у директора є «криша», а при такій допомозі можна робити все, що заменеться.

І почала Олена Володимірівна «порядки» на ТРК наводити. Не маючи ні спеціалізованої освіти, ні елементарних знань, починає втручатись у всі справи працівників підприємства. То журналісту «професійно» підкаже як стенд - ап робити, то ведучого радіоефіру на «ковёр» викличе. Мовляв про погані дороги говорити неможна. Влада сварить, «папік» не задоволений! Таким чином «усе знаючий» директор починає дуже жорстку політику і дає старт «свободі слова». Колектив звісно не дурний, знаючи права і бачучи, що спільної мови з дирекцією не знайде, строрює профспілкову організацію, аби хоч якось захистити власні права. Але і тут горезвісний директор усіма правдами і неправдами намагається не дозволити такому органу існувати на її законній території. Починається бісерне метання по усім інстанціям. Ну, не хоче пані Олена ділити владу, контролю не хоче! Але Бог є на світі, комітет створений, люди масово записуються у ряди новоспеченої організації. Ось ніби ми і захищені друзі! Але не тут то було. Спритна директорка починає тиск на профспілчан. Когось викликає до себе у кабінет, каже: «Пиши про вихід з того лайна, а то в мене є влада, депутати, папік. Нічого у вас не вийде». Комусь телефонує додому, говорить ввічливо з батьками працівників, переконує, що не довго профспілці бути. Натякає, що усі хто зараз там, однозначно будуть звільнені. Ось так місяць за місяцем проходить, час летить, а з двадцяти п’яти членів профспілки лишається лише десять. Механізм залякування працює! Відчувши, що її методика діє, правди їм і так не добитись, пані Третяк знаходить для найстійкіших інші методи боротьби. Треба ж позбуватись негідників! Приймає найрадикальніші міри. Когось змушує самим писати заяви про звільнення, а комусь малює цікаві догани. Ось так маючи владу, можна нищити те, над чим люди працювали роками. Ну, що ще може простий рекламний агент, якому, маючи певні зв’язки, вдалося впіймати Бога за бороду?Рівно - нічого. Та і нічого доброго під час керування горезвісної пані не було! Телебачення обіцяне запороли. Формат радіо змінювався раз 10-15. Звідси і божевільні рейтинги. Одним словом професіонали! Проходить ще час і залишається у профспілці лише п ‘ятеро найсміливіших. Один з них пан Жужунадзе. Він часто допікає дирекції. Піднімає гострі питання на зборах колективу про те, що невистачає місць для праці, немає належних умов. Та де світ бачив монітори, яким за десять?! Комп’ютерні мишки з шариками, крісла, на яких гості падають. Проблем вистачало. Але дирекція зауваження сприймала дуже неординарно. Часто журналіст бував на промивці мозгів у кабінеті директора, раз десять його наказували піти по доброму, «Все одно ж звільнимо», а він все ж не йшов, залишався з командою однодумців. Тут почались цікаві суворі догани. Профспілка заперечує - дирекція не бере це до уваги. Демократія у всій її красі. Запитаєте, чого не звертались люди десь вище? Звертались! І у пана європейскі дороги були. Обіцяв розібратися. От і розібрався, але не з тими з ким слід. Виходить і профспілка і Жужунадзе за його словами займаються рейдерством, банальним рейдерством. Пан голова наголошував, що це конкретний наїзд на нього перед виборами, що через «бідну» пані директора хочуть заплямувати його чесне і непорочне ім’я. Ось вам і відповідь. А там, хто звільнився, хто лишився, а когось незаконно звільнили. І цей хтось досі судиться. Вже і управління праці дало висновки про незаконне звільнення, знайшли ще низку правопорушень після ретельної перевірки. Знову ж таки на прохання колективу. Що ви думаєте? Правильно думаєте!

Повертаючись до судової тяганини між журналістом і керівництвом, хочу сказати - певно поки сам на сам не зіштовхнешся з нашим правосуддям - не повіриш! Справу розглядають більше року, звісна річ затягують. Днями нарешті перша інстанція дала свій висновок – «Не задовільнити позов позивача!» Купа знаних адвокатів передивлялося папери, і в один голос давали однозначний професійний висновок - незаконне звільнення. Вас мають повернути! І не повірите – повернули, але не тим боком! Та й тут все прихвачено. Але сліпа феміда вирішує саме так - «Куди тобі бідному без зв’язків адмін. ресурсу рипатись»?! Парадокс! Виникають запитання, що відбувається в країні, де правда, де здоровий глузд?

Ну нічого, може апеляційний суд буде гуманнішим?! Це питання часу!

Так не забуваємо і про нещодавні перевірки з КРУ. Працівниками МВС так само було знайдено цікаві факти, навіть до прокуратури документи було подані. Певно були серйозні правопорушення. Але і тут «кумівська» демократія перемогла. «Зам’яли» справу,не довели до логічного завершення...

Ось і справедливість, свобода слова і.т.д. Залишається одне - нічого не залишається. Ось живи і ковтай це все, що малюють вам реалії життя. Хтось сидить у теплому кабінеті, коньячок з кавусею попиває, а ви - кріпаки працюйте за копійки і рота не відкривайте. Пам ‘ятайте, той правий у кого крісло жирніше і грошенят побільше, а хто перший голову з натовпу висовує - той перший без неї і залишається...Висновок простий - кожен зробить його сам!