Чи не став Янукович заручником кремлівської авантюри?

Мабуть, якби провокація у Львові 9 травня поточного року не було запланована заздалегідь, то її обов‘язково треба було вигадати. І вигадати не самій українській владі, а тим ляльководам, до яких вона часто прислухається на шкоду собі самій.

Не хочу зайвий раз перемелювати усі подробиці львівської провокації, відповідальність за яку ще місяць тому взяли на себе проросійські організації «Родина» и «Русское единство», котрі заявили про свій намір приїхати до Львова у кількості 1000 чоловік і попсувати нерви галичанам розгортанням червоно прапора. Підкреслюю, не копії «Прапора Перемоги», наявність якого у колонах ветеранів сприймалася б природно, а червоного полотнища, яке для 90 відсотків мешканців західних областей України є символом репресій проти мирного населення у 30 – 50-х роках минулого століття. Так само не хочу оцінювати дії прихильників Всеукраїнського об‘єднання «Свобода», які у запалі боротьби з кримсько-одеським десантом переплутали праведне з грішним. Адже одна справа – перешкоджати акціям «Русского единства» і «Родины», котрі, до речі, були заборонені не тільки місцевою владою, а й судом, і зовсім інша – шматувати вінок від російського консула, який намагався покласти його до цілком реальної, а не бутафорської могили. Щоправда, і до консула РФ у Львові є запитання, чи узгодив він час і місце покладання вінка з відповідними владним структурами. Бо ж роздратованому натовпу не до з‘ясування статусу недоторканості дипломата. Простий учень якогось коледжу його запросто міг сприйняти за провокатора з «Родины» чи «Русского единства» з усіма наслідками, що звідси випливають. Але, повторюся – дана обставина не виправдовує дії патріотично налаштованої львівської молоді, котра виросла в регіоні, де завжди з повагою ставилися до мертвих (незалежно від того, хто вони за національністю і під яким прапором воювали. Приклад тому – цвинтар Орлят на Личакові). А от все інше…

Все інше скидалося на запис масових сцен під майбутні президентські вибори, які один з кандидатів обов‘язково проводитиме під гаслами «собіратєля русскіх земель». Адже зверніть увагу на контент сюжетів, що повторюються. Якісь незрозумілі націоналісти при повному потуранні місцевої влади та правоохоронних органів влаштували бійню ветеранам, осквернили вінок від російського консула, побили вікна у автобусах, напали на якихось «патріотів» (саме таким словом московська та вітчизняна про кремлівська преса іменують представників «Русского единства» і «Родины», хоча до українського патріотизму ці організації мають таке ж відношення, як Усама бін Ладен до Папи Римського)… Звісно, все це прикрашається апофеозом «руського духа» - розгортанням представниками «Русского единства» і «Родины» під прикриттям сотень міліціонерів у шоломах і зі щитами (їх присутність у російській телекартинці мінімальна) червоного полотнища на пагорбі Слави, що за задумом організаторів цього дійства має символізувати перемогу оновленої ідеології «Русского міра» над галичанами й усім українством! І жодної тобі згадки про те, що представників проросійських сил попри судову заборону спеціально завели на Пагорб Слави під прикриттям сотень міліціонерів, що жоден ветеран за георгієвську стрічку на одязі не постраждав (за неї, щоправда, дісталося місцевому 60-річному комуністу Калинюку, який навіть не може претендувати на статус дитини війни), що закон про порядок святкування річниці Перемоги, згідно з яким державним установам рекомендувалося вивішувати «Прапор Перемоги», хоч і ухвалений Верховною Радою України, але не підписаний президентом, а відтак, не набрав чинності.

А звідси просте запитання: кому це все вигідно? За минулих два дні лунали різні коментарі. Хтось говорив, що це підступна провокація влади, котра перед масовими виступами усіх невдоволених, запланованих на 14 травня, таким чином хоче спровокувати сплеск взаємної недовіри між різними групами опонентів нинішньої влади, мовляв, люди, невдоволені соціальною політикою влади, після львівських подій почнуть з пересторогою ставитися до націоналістів і навпаки. Радниця президента України Ганна Герман, яку позаочі звинувачують у потаємній співпраці з КДБ СРСР під псевдо «Тереза», побачила у цих подіях «руку Юлії Тимошенко», котра начебто хоче цією провокацією відбити електорат у «Свободи». Ну, а «вічні борці» з усім українським, звичайно ж, всю провину звалили на націоналістів, що «знущаються над святим».

Все це, звісно, припущення, окремі з яких такі ж далекі від реальності, як «Війна світів» Герберта Велса. Адже якщо прискіпливіше подивитися на дії влади (перш за все президента) до і під час подій у Львові, то вони явно дисонують з його наміром заробити залікові бали на святкуванні Дні Перемоги в Україні (між іншим, це не докір Януковичу, адже поведінка Віктора Ющенка була майже аналогічною – і участь і ході з ветеранами під тим же червоним прапором, і бойові 100 грамів у палатці, і подібна ж риторика). Адже, відклавши у довгу скриню підписання закону про «Прапор Перемоги», президент суттєво втратив у підтримці тієї частини населення, для якої свято Перемоги є чи не головним днем у календарі, а відсоток таких громадян України чималий. По-друге, він втратив на тому, що міліція не тільки не упередила, а й сприяла реалізації провокації «Русского единства» і «Родины» (і це у той же самий день, коли самим фактом не підписання закону про прапор глава держави міг розраховувати на більш лояльне ставлення до нього на Заході і частково в Центрі України), адже відповідальність за дії міліції лягає на владу, уособленням якої є глава держави.

Однак, якщо проаналізувати дії львівської міліції, а вона, судячи з коментарів того ж губернатора Цимбалюка, виконувала прямі вказівки з Києва, то напрошується простий висновок: або міністр Могильов самодур, який через власну службову неадекватність підставив себе і главу держави, або глава МВС виконував вказівку когось з найближчого оточення президента, а це найближче оточення виконувало доручення Кремля, нехтуючи іміджем Віктора Януковича, всієї української влади та держави загалом. Останнє припущення цілком вписується у нещодавно оприлюднену народними депутатами України версію про те, що офіційному Кремлю нині не цікавий Янукович з його корумпованим оточенням бізнесменів від влади. Кремлю політично наростання відцентрових тенденцій в Україні та виникнення міжрегіональних конфліктів, на яких було б досить зручно просувати «руській мір» дедалі на Захід.