Правосуддя з подвійним дном

Чому Генпрокуратура звільняє з-під варти головного «дерибанщика» столичної землі та майна, але продовжує знущатися над колишнім міністром?

Якось несподівано у часі збіглося дві події – звільнення з-під варти співголови фракції Блоку Черновецького у Київраді Дениса Комарницького та передача до суду з обвинувальним вироком кримінальної справа проти колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Здавалося б, між цими подіями немає нічого спільного. Луценка начебто хочуть судити за те, що в період роботи міністром він сприяв оформленню в штат міністерства свого особистого водія та сприяв його просуванню по службі і дозволило громадянину Приступлюку оформити пенсійне забезпечення на рівні 6 тис. гривень. А ще екс-міністра звинувачують у порушенні урядових інструкцій. Мовляв, на День міліції влаштував святкування у палаці «Україна» та ще й запросив туди хлопців з «95-го кварталу». Комарницького ж затримали начебто за участь у побитті депутатів Київради, а далі небезпідставно звинуватили в організації кількох афер з відчуженням сотень гектарів земель столичної громади вартістю у мільярди доларів на користь «потрібних людей». Але є у цих двох подіях одне спільне – це вибірковість застосування правосуддя в залежності від того, наскільки людина лояльна до нинішньої влади й чи уміє вона з нею ділитися!

Адже, якщо уважно переглянути висунуті Луценку звинувачення, то навіть у студента-юриста виникнуть сумніви щодо адекватності слідчого. Задамося простим питанням: Луценко що сам одноосібно атестував Приступлюка та включав його до штату міністерства, чи це робила атестаційна комісія разом з відділом кадрів? Напевно, таки останні!?. Більш того, слідство так і не спромоглося надати хоча б одного безпосереднього доказу особистої вказівки Луценка щодо зарахування у штат міністерства згаданого вище громадянина. Ще смішнішими виглядають звинувачення у витраті бюджетних коштів на святкування Дня міліції. Питання навіть не в тому, що державна структура не може організовувати святкувань за інші кошти, окрім бюджетних. Питання у тім, чи були у діях Луценка корисливі мотиви, коли він схвалював проведення святкування Дня міліції? У чому вони? Він проводив закупки у комерційних структур, до яких могли бути причетні члени його родини? Він особисто привласнив більшу частину ікри з бутербродів, якими пригощали гостей свята? Нічого подібного в матеріалах слідства немає! Є одне – бажання розправитися з Луценком хоча б на підставі відверто надуманих звинувачень.

Чому саме з Луценком? Об‘єктивних підстав у влади боятися саме нині знесиленого голодуванням та позбавленого парламентської трибуни Луценка у влади немає майже ніяких. Ну, припустимо, виступить Юрій Віталійович на кількох мітингах, закличе людей до активних дій, а що далі? Фінансова опора «Народної самооборони» зруйнована вщент, а деякі політикани, що нині вважають себе представниками опозиційних сил, так попрацювали на знищення іміджу колишнього польового командира Майдану та співорганізатора акції «Україна без Кучми», що «Народній самообороні», аби зійти на політичний Олімп України, доведеться починати з нуля. Однак, влада не може зупинитися. Установка у неї одна: Луценко місить бути покараний, бо… він для неї залишається символом найбільших поразок. Поразки 2001-го року, коли акція «Україна без Кучми» розбудила національну свідомість українців й на парламентських виборах 2002 року привела до перемоги опозицію в особі «Нашої України», Блоку Юлії Тимошенко та Соцпартії (Чому ця перемога не була зреалізована у парламенті вже у 2002-му? – це вже зовсім інше питання). І перемоги 2004-го, коли послідовні дії польових командирів Майдану не дозволили привести Януковича до влади за підсумками сфальшованих виборів. За такі речі не вибачають. Особливо у тому середовищі, яке звикло жити за кримінальними поняттями.

А поки Луценка влада пресує з усіх боків, поки Генеральна прокуратура мобілізує більше десятка охоронців до лікарні швидкої допомоги, аби часом до екс-міністра в реанімаційну палату не зайшов хто-небудь з народних депутатів та представників опозиційних сил, слідчий тієї самої ГПУ звільняє з-під варти особу, котра має матеріальні та інші можливості хоч завтра чкурнути куди-небудь на Канари й звідти спокійно торгуватися з нинішньою владою! Ось як все просто! Ось вона «логіка» вітчизняної правоохоронної системи! Якщо тебе ідентифікували, як опонента чинного режиму, то на тебе не поширюються навіть чинні закони держави, що ґрунтуються на нормах Римського права! Як відомо, закон не може мати зворотної дії. Але у випадку з Луценком, виявляється, може!

Мова ось про що. Не так давно Верховна Рада України ухвалила «унікальний» як для світової юридичної практики закон, який дозволяє слідчим обмежувати час на ознайомлення обвинувачуваного та його представників з матеріалами кримінальної справи. Ні кнопкодави з більшості, ні самі юристи так і не змогли чітко пояснити, яким чином обвинувачувані та адвокати мають в обмежений термін ознайомитися та вивчити матеріали кримінальної справи. А що буде, коли в ГПУ звалить у цю справу тисячі сторінок макулатури? Як здорова людина зможе їх за два тижні детально прочитати та вивчити? Це одне питання. І зовсім інше – принципи. Якщо вже навіть такий недолугий закон набрав чинності, то чи можна його застосовувати до кримінальних справ, за якими обвинувачені уже знайомляться з матеріалами? Мабуть, кожен студент-юрист сказав би вам чітке «Ні!». Адже подібний підхід суперечив би основоположному принципу Римського права – закон не моє зворотної дії?!. Однак…

Генеральна прокуратура, поставлена з одного боку у безвихідь акцією голодування Луценка, продовження якої може призвести до трагічних наслідків, а з іншого вказівкою зверху – «закрити» Луценка за будь-яких обставин. А звідси й палке бажання вмити руки й по скоріше направити справу Луценка до суду навіть, якщо такі дії ГПУ суперечать нормам КПК та самому здоровому глузду! Аякже, подумав слідчий Войченко, станеться щось із Луценком в лікарні, а я вже ні при чому, нехай суддя Вовк за нього відповідає. Цікавий, до речі, суддя Печерського суду, який за дивним збігом обставин чомусь веде і справу колишнього заступника голови НАК «Нафтогаз України» Діденка та начальника енергетичної митниці Макаренка…

А тим часом права рука Льоні-«Космоса» Денис Комарницький торжествує. З-під варти його звільнили, можливості придбати квиток на літак десь у теплі краї не позбавили. І обійшлося це йому, як повідомляє газета «Сегодня», у частину акції компанії «Київміськбуд». А звідси мораль: аби скористатися такою ж прихильністю прокуратури, яку має Комарницький, Луценкові, мабуть, слід було приватизувати кілька відомчих санаторіїв, прибрати до рук привабливу нерухомість у столиці та сколотити хоча б кілька сотень мільйонів на так званій «ментовській піраміді». Тоді, напевно, таки був би предмет для торгів з владою, а так…