Як живуть прості голови українських профспілок. Або: поети на лексусах

Хто заробляє на інтересах працюючих. І як саме на ці кошти живе.

Про профспілки ми чуємо з дитинства: путівка в Крим або організація «забастовок» та мітингів – найпопулярніші опції цих громадських утворень. Звісно ж, головною метою профспілок є захист прав працюючих в рамках законодавства. Саме собою, учасники – ті самі працюючі. Мільйонерів в профспілках шукати не варто. Їм не треба. В них свої юристи, свої курорти та й закони, певним чином, свої, «приватизовані». От пишу слово профспілка, а в очах статний будинок на Майдані. Заходиш – обшарпані сходи, «совкові» таблиці з номерами кабінетів та класифікацією організації, і люди. Дещо втомлені, дещо спантеличені. Але без Vertu і не в костюмах Zilli.
Проте, як виявилось, в профспілках теж є свої ієрархії за статусом і положенням. І людину, яка представляється головою подібної організації не завжди треба сприймати як щирого альтруїста і голодного революціонера. Він цілком може виявитись неймовірно забезпеченою і впливовою людиною. Як, приміром, Костянтин Жолкевич, голова «Незалежної профспілки робітників громадських  організацій та підприємств інвалідів України «Щит». Інформації про цю організацію вкрай мало, проте назва вказує на «надійний захист». Гадаю, чергове подібне утворення не привернуло б моєї уваги, аби… Ці самі Vertu і Zilli, які якось не вписувались в загальний антураж добропорядної профспілки.
Костянтин Жолкевич людина не світська. Не політик і не бізнесмен. Він ПРОСТО голова профспілки. Живе «голова» в центрі Києва, по вулиці Жилянській. В одному з тих будинків, де в мармурових під’їздах зустрічають швейцари, а цілодобова охорона є навіть в паркінгах. До речі, певно на цьому ж таки паркінгу ставить пан Костянтин свого Lexus RX350. Квартира Голови Жолкевича К.Г., за словами сусідів та персоналу, виглядає більш ніж пристойно: дизайнерський ремонт, дорогі меблі, а у ванній кімнаті – майже шедевр у галузі сантехніки – дерев’яна ванна майже за 10 000 євро. В одежі «профсоюзівець» так само не перебірливий – лише відомі і дорогі марки. Адже інше – це компроміс. Постає лише одне питання – чи не податися й собі в профспілкові лідери? Адже там, як видно з прикладу пана Жолкевича, можна на «захисті трудящих» непогано заробляти і собі на шматок хліба.
Наостанок слід додати, що Костянтин Германович окрім профспілкової діяльності також серйозно займається літературою. Пише на теми глибоко соціальні, гострі, близькі серцю (про корупцію, приміром):

В угоду продвинутой западной братии
Давно имитируем мы демократию.
Прибор положив на статьи конституции,
Мы якобы боремся против коррупции.
Здесь воры сидят в милицейской управе,
И суд заказной - имитация права.

Є серед його творів і любовна лірика:
Мое сердце в тоске,
В клочьях.
И скрипит на зубах
Горечь.
Ты ушла от меня,
Сволочь.
Я другую найду
Срочно,
Пусть не будет она
Склочной.
И лежать на песке
В полночь.
Будешь, все-таки, ты ,
Сволочь.

На ції оптимістичній для нашого суспільства ноті ставлю крапку.