Біблія у шкільній програмі?

Чи потрібен у школах спеціальний факультатив з християнської етики?

Священик на уроці в загальноосвітній школі. Кількадесят років тому це могло здатися жартом, а особистістю автора цього жарту, можливо, серйозно зацікавилися б люди у формі. На щастя, сьогодні ситуація гуманніша, і, незважаючи на світський характер освіти в Україні, священикам у школі відчинені двері – основне, щоб батьки учнів були не проти.

Ідея факультативу з християнської етики викликає багато запитань. Адже держава наша світська і багатонаціональна. Невже буде як в анекдоті? Батюшка заходить до класу і каже: «Починаємо урок. Діти, сідайте. Абдуллаєв і Кацман – можете піти погуляти. І ти, Сидорчук, теж, усе одно у тебе батьки – атеїсти».

Освіта світа – справа світська

У статті 35 Конституції України сказано, що кожен громадянин має право на свободу світогляду і віросповідання, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Але кілька років тому впровадження уроків християнської етики в школах було оголошено мало не загальнонаціональною справою. Мовляв, чим швидше ми дамо дітям духовну освіту, тим вищим буде рівень моралі нашого суспільства.

Перші експериментальні курси, за згодою батьків, були введені ще у 1992 році. Але не всі сприйняли цю ідею «на ура». Як упровадити курс християнської етики, даруйте за тавтологію, без етичних конфліктів? У Донецькій загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів № 20 багатонаціональний контингент учнів. Тут навчаються діти із сімей, де сповідують різні релігії – є християни різних конфесій, мусульмани.

– Релігія – річ делікатна. Тут не можна нічого нав’язувати, – впевнена директор школи Інна Домарєва. – Тому говорити про етичні питання християнства, не звертаючи увагу на спільності і відмінності з іншими віросповіданнями, я вважаю не зовсім правильним. Факультатив з християнської етики може викликати запитання в батьків: а чому не пропонуються, скажімо, заняття з іудаїзму?

Не підтримує Інна Іванівна й ідею залучення до цих уроків служителів церкви. На її думку, етичне виховання має здійснюватися не тільки релігією, а й мистецтвом, народними традиціями. До того ж питання етики і моралі не можуть вирішитися тільки за рахунок відведених годин для предмета чи факультативу. Це – повсякденна робота, яка виконується не лише під час уроку, а й у позаурочній діяльності.

– Не варто забувати, що освіта в нашій країні є світською, – зазначає Інна Домарєва.

Директор Антрацитівської спеціалізованої школи І – ІІІ ступенів № 5 Луганської області Олена Добриднєва розповідає, що у закладі викладається етика. В програмі цього курсу є й уроки християнської етики, які проводяться згідно з рекомендаціями Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.

– З церквами ми не співпрацюємо, теми з історії чи культури релігії викладають шкільні вчителі. Як я знаю, співпраця з релігійними організаціями на сході України – рідкість. Це частіше, можливо, в західних регіонах. Питання духовності й релігійної етики ми розглядаємо і на уроках літератури чи історії. Діти вивчають уривки з Біблії, ознайомлюються з духовними засадами різних народів, – говорить Олена Миколаївна. За її словами, кілька років тому батьківський комітет школи запропонував освятити заклад. Показово, що в школі навчаються діти з родин інших конфесій, та ніхто не був проти освячення.

– Дедалі більше дітей разом з батьками відвідують церкву – це добре. Взагалі, я вважаю, що релігійне виховання – це справа родини, а школа може лише ознайомити з різноманітністю віри, світосприйняття, – говорить Олена Добриднєва.

Директор Тернопільської ЗОШІ – ІІІ ступенів № 21 Наталія Секелик розповідає, що в усіх школах міста у 5-их і 6-их класах читають «Основи християнської етики» – одну годину на тиждень. Для цього розроблено програми, методичні рекомендації і навіть невеличкі посібники для учнів. Учителі для цього проходять курси підвищення кваліфікації.

– Коли ми відправляємо на ці курси педагогів, то обираємо глибоко віруючих людей. Це не означає, що вони проводять якусь агітацію в школі. Цей курс не є церковним вихованням, – зауважує Наталія Данилівна. Вона вважає, що про високий рівень морально-етичного виховання свідчить низький показник підліткової злочинності в області: – У нашому мікрорайоні є кілька церков, священики співпрацюють із заступником директора з виховної роботи, приходять до школи. Бесіди з ними відбуваються у світській формі, не повчально, без тиску на учнів. Священики – молоді, розуміють проблеми сучасного виховання.

Київська Русь і Святе Писання

– Майданчик наш виник більш як 10 років тому. Саме тоді розпочалася робота над створенням програми конкретно для нашої школи – «Етика: духовні засади», – розповідає про експеримент Людмила Євсюкова, заступник директора з виховної роботи Українського колежу імені Василя Сухомлинського. Програма базується на основних традиціях нашої культури, розкриває для дітей поняття «людина», «святість», «благочестя». – Ми пов’язали наш курс з іншими предметами, відстежили всі теми з історії і літератури, на яких діти ознайомлюються з питаннями біблійної історії або з самою Біблією. І таких тем виявилося багато, зокрема в 5-му класі при вивченні історії Київської Русі. Ми такі теми використовували в бінарних, інтегрованих уроках. Тому всі наші уроки не відірвані від життя дитини і шкільної програми, – розповідає Людмила Євсюкова. – Вчителя варто підготувати до читання цієї програми, адже вона містить багато теологічного матеріалу. Щоб краще викладати цей предмет, ми з колегою закінчили православну духовну академію. Людмила Степанівна озвучує правило: інформація, яку дитина отримує тут, не повинна йти врозріз із сімейними традиціями. Необхідно, щоб була спільна діяльність учителя і дитини. Це може бути як малювання, створення мультимедійних проектів у старших класах, так і урок-подорож. До речі, двічі на рік для учнів організовуються поїздки до монастиря Свято-Різдва Богородиці Глинська Пустинь, що на Сумщині.

 – З першого по одинадцятий клас одна година на тиждень приділяється такому вихованню. Спротиву батьків не має, адже на цих уроках ми розглядаємо й інші культури – мусульманську, іудейську. Наприклад, тему про смертні гріхи ми розглянули на прикладах з кількох релігій, культурних традицій, – говорить Людмила Євсюкова.

Психолог? Ні, батюшка!

Питання, хто більше підходить для викладання морально-етичних і світоглядних істин, звісно, філософське. Однак директори шкіл поділилися своїм баченням. Людмила Євсюкова вважає, що коли священик має педагогічну освіту або в змозі не «засушити» цей предмет, а максимально розуміє сучасну дитину, тоді він може проводити такий курс. – Наприклад, у священика Андрія це добре виходить, – ділиться враженнями Людмила Степанівна. – Він із нашими вихованцями проводив бесіди: був у світському вбранні, говорив з дітками цілої паралелі про добро. Учні аплодували. Їм дуже сподобалось. Після бесіди всіх запитали – хто перед ними? Діти намагалися вгадати. Казали, що це – вчитель, психолог, соціолог… І лише одна дівчинка, яка впізнала його, сказала, що це – батюшка. Отже, якщо священик може йти до дітей, розуміє їх внутрішній світ і проблеми, володіє методиками спілкування з дітками різного віку, то він може прийти до школи. Тоді його робота буде максимально потрібною. Та, як показує досвід, випускники наших семінарій і академій ще не зовсім готові до роботи в школах. А вчитель – це артист. І для того, щоб дитина його зрозуміла, він має поставити запитання, відповісти на нього, пов’язати тему із тим, що вивчають дітки. Тому легше навчити вчителя. Але для цього потрібно, щоб він був людиною віруючою. Адже, коли людина каже, але в це не вірить – то є неправда, і дитина це одразу відчує.

Наталія Секелик вважає, що в школах повинні розповідати про християнську етику не священики, а педагоги, які пройшли спеціальну підготовку і викладають предмет на науковій основі. Але те, що служителі церкви приходять до школи періодично і допомагають, є позитивом.

Там, за вікном

Зрозуміло, що учні по-різному ставляться до таких занять. Це залежить і від сімейного виховання, і від віку, і від майстерності людини, яка викладає цей курс. Тому і враження вихованців однієї із столичних шкіл різні. Наприклад, на думку десятикласника Олександра, з кожним уроком християнської моралі життя стає зрозумілішим. Для восьмикласниці Оксани стало справжнім одкровенням те, що варто любити не тільки своїх близьких і друзів, а й ворогів. Восьмикласник Дмитро всміхається і говорить, що віра іноді дуже допомагає розв'язати проблеми, яких – море.

 – На вулиці все інакше, це немов про різні світи нам розповідають… Один тут на словах, інший там, – із гіркою усмішкою говорить дев’ятикласник Віктор і киває за вікно школи.

Наталія Секелик розповідає, що п’ять років тому був випадок: прийшли батьки хлопчика, які сповідували інші релігійні погляди, із заявою, в якій просили звільнити його від таких уроків, а відповідальність за життя і здоров’я у цей час вони беруть на себе. Це був єдиний раз за всі роки. Цікаво, що на свята цієї школи приходять і православні священики, і греко-католицькі.

 – Вони преспокійно спілкуються, не сваряться і дуже добре нам привітання та боже благословення роблять. І школу освячують щороку, – говорить Наталія Данилівна.

Духовні хвороби лікують духовними засобами.

Ігумен Євфросин (Білаш), заступник голови Місіонерського відділу при Священному Синоді Української Православної Церкви, доктор богослов’я, магістр психології вважає, що нині українське суспільство потребує не тільки економічної та соціальної, політичної стабільності, а, насамперед, духовного та морального відродження. Досвід багатьох європейських країн, зокрема Німеччини, Швеції, Греції, Росії, Румунії, Литви, Фінляндії свідчить, що один із таких шляхів – вивчення загальноосвітніх шкільних предметів, які містять елементи релігійного, зокрема християнського світогляду. І таке вивчення та викладання може започаткуватися винятково на партнерських стосунках між різними конфесіями, державою і церквою, через діалог з батьками та учнями. Тому не дивним є те, що священики, маючи відповідну педагогічну освіту, систематично відвідують загальноосвітні школи. Дехто навіть постійно там працює, викладаючи предмети духовно-морального спрямування. Вони проводять бесіди з адміністрацією школи, батьківським комітетом, говорять з дітьми.

– Зазвичай наші візити сприймаються з радістю як учителями, так і учнями, – розповідає ігумен Євфросин. – В аудиторії виникає багато запитань, на які може відповісти священик або віруюча людина. Попри те, що сам предмет має культурологічний характер, діти одразу відчувають зацікавленість учителя, його емоційний і духовний стан.

– Сьогодні для предметів духовно-морального спрямування, на мій погляд, – зелена вулиця. Але не вистачає фахівців, які могли б грамотно і компетентно, оперативно напрацьовувати цей комплекс. Багато в нас є фахівців, та це надзвичайно специфічна галузь. Тут експерт повинен поєднувати знання з богослов’я, філософії, педагогіки, – говорить декан гуманітарного факультету Національного університету «Острозька Академія» Василь Жуковський. Він наголошує, що нині не політика, не економіка, а саме духовно-моральне виховання є найважливішим.

– Адже ви бачите, скільки деструктивних впливів є на наших дітей. Вони мають так багато проблем, що нам і не снилося. На жаль, наша молодь – лідери з уживання алкоголю, є проблеми з наркоманією і СНІДом, – із сумом констатує Василь Миколайович. На запитання про те, чи заходи морально-етичного спрямування є ефективнішими, ніж роз’яснення згубної фізіологічної дії алкоголю або наркотиків, він відповів, що роз’яснення – це річ винятково інтелектуальна. Вони дають високі результати в суспільстві, де міцна сім’я, де ефективно працює церква, громада. Тоді роз’яснення – хороший додаток до такої роботи.

– Але в нас часто слабкі сім’ї, неповні, багато сиріт. Церква займається такою роботою епізодично, громада переймається дітьми вкрай мало. Тому роз’яснення майже нічого не дає сучасній дитині. У кращому випадку – дитина уважно послухає, але дуже рідко зробить. І якщо молодші школярі ще можуть задуматися, то для старших, почасти, ці роз’яснення – порожній звук. Адже алкоголізм і наркоманія не є фізіологічними хворобами, радше – духовними. А їх лікувати треба духовними засобами: словом Божим, покаянням, причастям, – упевнений Василь Жуковський. За його словами, вчителі і директори повідомляють, що в деяких школах і навіть регіонах, де християнська етика раніше викладалася більш широко, різко скорочується кількість годин. Хоча є й учителі, і методики.

– На превеликий жаль, багато батьків і педагогічні колективи не розуміють важливості духовного виховання. Що батьки вибирають? Вивчати англійську мову, математику... За рахунок цих годин, а всі ці речі – не основні, похідні, – засмучується Василь Миколайович. Зрештою, всі ми у цьому житті робимо непростий вибір.

Максим Короденко

Стаття опублікована в газеті «Освіта України» № 31-32 (1202) 25 квітня 2011 року