Схема української історії Михайла Грушевського
Біда України у тому, що
нею керують ті, кому вона не потрібна
М.С.Грушевський
Михайло Грушевський – один із найвеличніший синів України.
Творча спадщина М. Грушевського налічує більш ніж дві тисячі бібліографічних
одиниць! Це і книги, і статі, і рецензії
тощо.
Звичайний хлопчик-мрійник дуже вагався щодо майбутньої
професії, а, вступивши в Київський університет на історико-філологічний
факультет, під враженням написав у своєму щоденнику: «А може і я колись стану
професором?..»
І став. Ба, навіть більше! У 1890—1894 Грушевський - професорський стипендіат
Університету Св. Володимира. У 1894—1914 — професор Львівського університету,
головний редактор «Літературно-Наукового Вісника». Засновник і голова
Українського Наукового Товариства. В 1898-1913, очолюючи Наукове Товариство
Шевченка у Львові, проводив величезну роботу з реорганізації товариства за
зразком європейських академій наук, збирання фондів, створення бібліотеки та
музею. У березні 1917 повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою
Української Центральної Ради. УЦР на чолі з Грушевським, враховуючи зміну
політичної та соціально-економічної ситуації, пройшла шлях від вимог автономії
до проголошення незалежної України.29 квітня 1918 року був обраний президентом
Української Народної Республіки. Він - академік Всеукраїнської академії наук(1924,
Історичний відділ АН). Розмірковуючи рівно через рік над своїм життям, над
новітніми подіями, Михайло Сергійович пише: "Я сам прийшов до політики
через історію, і сей шлях вважаю нормальним — тільки він мусить бути проведений
відповідно широко». Зазвичай цитується лише перша частина наведеної думки, хоч
не менш знаменна, варта уваги і друга її частина — як досить повчальний урок,
урок видатного вченого, мислителя, що через певні обставини змушений був стати
біля державного, політичного керма країни в шумному, неспокійному морі
революції. Серед цілої когорти тогочасних політичних діячів, винесених на
гребені революційної хвилі, Грушевського вирізняли не лише ґрунтовне знання ним
історії українського народу, його становища, проблем, інтересів, а й вражаюча
працездатність та інші видатні потенційні наукові можливості.
У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що
національним інтересам України найбільш відповідає статус автономії в складі
Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації — через
об'єднання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи «зверху», коли
унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями.
Щоправда, Четвертим Універсалом Грушевський відходить від своїх поглядів: це, безумовно, зіграло роль в житті
українського народу.
«Півтори або дві с половиною тисячі років порівняно з життям
однієї людини – дуже довгий час. Але порівняно з життям людства, відтоді як
воно почалося на землі або в наших краях, це дуже короткий відрізок часу», -
пише історик. У брошурі «3відки пішло українство і до чого воно йде» голова
Центральної Ради Михайло Сергійович Грушевський концентрує свою увагу на власне
історичній аргументації права українців на власну державність і найголовнішому
тогочасному домаганні — широкій національно-територіальній автономії у
федеративній демократичній Російській республіці. В наступній своїй праці «Якої ми хочемо
автономії і федерації» Михайло Грушевський зосередився на докладному з'ясуванні
характеру національно-державного утворення, до якого прагнуть українці, про
його параметри і прерогативи, принципи, на яких має ґрунтуватися.
М.Грушевський "Ілюстрована історія України"
У 1917 виходить книга «3 політичного життя старої України,
Розвідки, статті, промови». До неї ввійшли роботи вченого з української історії
ХІІ—ХУІІ століть, опрацьовані колись у «3аписках наукового товариства ім. Т.
Шевченка». Поряд зі статтями про ранні періоди українства («Галицьке боярство
ХІІ—ХІІІ») автор вмістив у цю книгу матеріали висвітлення тих політичних
моментів, які в попередні часи та й в 1917 р. були дуже суперечливі та не
розцінювалися однозначно: «Хмельницький і Хмельниччина», «250 років» (до
роковин приєднання України до Московського царства), «Богданові роковини»,
«Виговський і Мазепа», «Шведсько-український союз 1708 р.», «Мазепинство» і
«Богданівство». Ще тоді Грушевський зважав на українського читача, волів
відкрити очі всім, у кого «хата скраю», показати: хто ми є насправді.
В той час, коли праці Грушевського: «Байда Вишневецький в
поезії й історії», «Мазепинець 1820 років», «Про що мріяли наші діти»,
«Український рух на схід», «Вихрест Олександр», «Барська шляхта», «Капніст в
Берліні» увійшли до збірки «3 старого й
нового. Статті, промови, замітки», автор вже готував до друку ще дві книги.
Перша — "3 історії українознавства і національного усвідомлення
(Українознавство ХІХ в. Українська історіографія і М. Костомаров, В. Антонович,
Ол. Лазаревський й ін.)".Друга - "Розвідки й причини до української
історії" (Вступний виклад з історії України. Звичайна схема "руської
історії". Етнографічні категорії. Спірні питання староруської етнографії.
Нові спроби конструкції початків слов'янського й українського життя. Анти й
ін.) ".
Грушевський мав плани щодо видання брошури "Новий лад
України", у якій мав розкрити "як саме має уложитися нове життя
України й її відносини до центральних органів Російської республіки". Невтомний
вчений і публікатор, Михайло Сергійович
працював над наболілими проблемами України з велетенським завзяттям. У 1918
р. видатний історик підготував оновлену "Ілюстровану
історію України", доповнивши її
подіями аж до кінця квітня 1918 р. Безперечно, останні відмітки історії України
відтворено дещо схематично, але це й зрозуміло: брак часу для аналізу та
невпинність історичної й ідеологічної полеміки того часу.
Головною працею історика стала «Історія України-Русі», створення якої мало не лише наукове, а й
політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між Австрією, Польщею
та Росією, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом
права на існування як нації й права на власну мову та культуру. Його
десятитомна «Історія України-Руси», що ґрунтується на архівному матеріалі
України, Польщі, Туреччини, Швеції і Росії, є своєрідним «паспортом»
українського народу, «історичним посвідченням». Ці десять томів – найбільша
історіографічна праця про наш народ тоді й дотепер. Грушевським написані і
видані його історичні роботи «Виїмки з джерел до історії України-Руси» (1895),
«Опису королівщіни в землях руських XVI ст.» (1895-1903.), «Розвідки і
матеріали до історії України — Руси» (1896-1904.) М. Грушевський розглядав
українську націю як хліборобську, що внаслідок чужоземного панування втратила
себе; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність
думки, високі культурні й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і
негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного
інстинкту, низький рівень освіти, культурного та політичного виховання).
Грушевський – людина-рушійна сила, мова
його ґрунтовна, змістовна, виважена.
Безумовно, цінності, які відстоював Михайло Грушевський,
важливі і сьогодні. Видатний український історик працював над виданням книг,
перевиданням брошур, випуском збірників статей, щоб не залишати минуле
українців у темряві незнання, ненауковості, непринциповості: хто, де, коли і
навіщо; чиє місто Київ, і чи є такий народ «українці» взагалі. На вістрі часу
гострим, актуальним вважав розвиток національної свідомості власного народу,
одним з вирішальних чинників якої була історична пам'ять. Отож, є всі підстави
стверджувати, що справжнім ідеологом української революції, творцем її
концепції став Михайло Сергійович Грушевський. Саме його праці містять
найголовніші, найвагоміші елементи платформи українського
національно-визвольного руху, національного державотворення, національного
відродження в цілому
.
Михайло Грушевський на 50-гривневій купюрі (2004 рік)
Мишкіна Олександра, Інститут журналістики, 1 курс, 2 група
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.