Чи потрібні країні «золоті руки»?

Молодому кравцеві чи будівельникові знайти роботу набагато легше, ніж юристу чи менеджеру

З власного дсвіду кожен з нас знає, як високо цінується добрий майстер. До улюбленого перукаря ходять роками, приводячи своїх рідних, телефон плиточника чи сантехніка-аса передають знайомим наче дорогоцінність. І, до речі, всі розуміють,що ці люди ніколи без хліба з маслом не сидітимуть. І все одно кожного року табуни молодиків штурмують приймальні комісії, аби вивчитися «на юриста» або «на управлінця» – це ж круто! А потім ті самі табуни новоспечених юристів вештаються у безнадійних пошуках роботи. То, може, ну її, цю «крутість»?

Про рівень престижності «роботи руками» в українському суспільстві може свідчити різниця в кількості абітурієнтів ВНЗ і тих, хто прямує до ПТНЗ. Переважна більшість учнів жадає успішно скласти ЗНО і стати студентом омріяного вишу. Так сталося, що вчорашні школярі вступають до ВНЗ часто-густо не за покликанням, а за.... інерцією міфів суспільства. Проте популярні сьогодні назви професій не гарантують працевлаштування випускників завтра. Думаємо, що із робітничою професією і «золотими руками» можна влаштувати своє життя не гірше, ніж із дипломом про вищу освіту.

Профтехосвітяни впевнені, що технікуми, коледжі та ПТУ у суспільстві незаслужено відносять до другорядних, де навчаються ті, хто не зміг подужати шкільну програму і діти з неблагополучних родин. На нашу думку, це – один із суспільних стереотипів. А до ПТНЗ варто йти не від безвиході, а за справжніми знаннями й практичними навичками, професійною майстерністю і з думкою про вдале працевлаштування.

Кому працювати завтра?

Це запитання набагато серйозніше, ніж здається. На жаль, хоча Україна і йде шляхом економічних реформ, це не гарантує миттєвого розквіту усіх сфер виробництва. Малоймовірно, що за кілька років з’явиться багато високотехнологічних підприємств із найсучаснішим устаткуванням, на якому левову частку роботи виконуватимуть машини. У нас, як правило, «золотий фонд» виробництва становлять його працівники. Є дві найбільші проблеми: старіння робітничих кадрів, адже навіть найкращі майстри не є вічними, і відсутність у багатьох ПТНЗ можливості навчати дітей на сучасному обладнанні.

– Нині на профтехосвіту впливають кілька чинників. Один з них – застаріла навчально-матеріальна база, – констатує академік-секретар Відділення професійної освіти

і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України Нелля Ничкало. – Адже за всі роки незалежності на розвиток виділялося вкрай мало коштів, і ми сьогодні «їдемо» на тій матеріальній базі, на тих будівлях, на тих майстернях і комплексах, які були створені за радянських часів.

Я хочу мати власні гроші!

Цих двох молодих людей ми зустріли у столичному Парку культури й відпочинку «Перемога» на ярмарку робітничих професій і учнівських виробів навчальних закладів ПТО Києва. Висловлювання хлопців можуть проілюструвати те, що частина молоді свідомо обирає профтехосвіту і не жалкує про вибір.

– Піду в училище на автослюсаря, – розмірковує школяр Віктор. – Думаю, що ремонтувати машини треба буде завжди. Мій товариш працює на такій роботі, то завжди має гроші в руках. А мені вже набридло в батьків просити на проїзд і на поповнення рахунку стільникового зв’язку! А якщо вдасться добре закінчити навчання, то буду вступати на заочну форму до університету.

Сергій Гук, учень одного з київських ПТНЗ, радий обраній професії, бо уже тепер може зшити для себе... весь одяг – і зимовий, і літній.

– Мені можна купувати хіба що взуття, решту я зшию сам, – не без гордості говорить він. Та не тільки себе він забезпечує обновками, а й сім’ю. А дізнавшись про можливості Сергія, ними так зацікавилися родичі, що до юного майстра вже стають у чергу, аби пошити одяг за власними розмірами.

Про те, чому молодь обирає профтехосвіту, розповів викладач Київського професійного будівельного ліцею Сергій Олійник:

– Для дітей мікрорайону дістатися до нашого закладу зручно. А для тих, які живуть не в столиці, є гуртожиток. Навчання – безплатне, тому – доступне. Ліцеїстам виплачується стипендія – 200 гривень. Є і засоби заохочення – грошові премії за успіхи у навчанні та професійній діяльності. Наше училище має статус ліцею, тому ми набираємо учнів після восьмого класу. Так, уже тоді учень може обрати собі професію, окреслити свій життєвий шлях.

Сергій Анатолійович розповідає, що в закладі навчається досить багато дітей, які не змогли себе проявити в школі. Та і в них виникає бажання вчитися, коли вони бачать результати своєї роботи. Наприклад, коли виготовляють вироби під наглядом майстра-викладача. Діти хочуть зробити щось своїми руками, і зробити це добре.

– Роботу нашим випускникам знайти дуже просто, адже у столиці є багато будівельних організацій, – говорить Сергій Олійник. – Наш ліцей співпрацює з кількома. Там проходять практику наші учні, а потім можуть і працевлаштуватися. Крім того, нині будують люди, котрі мають можливість це робити. І, я вам скажу, вони платять щедро.

«Золоті руки» тікатимуть за кордон?

Коли говорять про кваліфіковані кадри, то дуже часто йдеться про «відтік мізків» з країни. Це здебільшого виникає тоді, коли відомі науковці, а то й просто перспективні аспіранти виїжджають за кордон, аби там працювати на вигідніших умовах. А про «відтік рук» ви чули?

Поспілкувавшись з учнем Київського вищого професійного училища будівництва і дизайну, майбутнім штукатуром, лицювальником-плиточником і малярем Владиславом Матвієнком, ми почули, що такі плани дій є і в учнів ПТНЗ.

– Вирішив обрати саме цей фах, адже ремонти потрібні завжди і всюди. Мабуть, для майбутнього це – найкраща професія. Можна працювати в Україні, а ще є велика можливість виїхати за кордон. Бо там цінують робочі руки, які вміють працювати. Я і надалі підвищуватиму професіоналізм у цій сфері, адже для мене вона — найкраща. І прибуткова. Гадаю, що завдяки наполегливості мої руки стануть «золотими», – говорить він.

Нині думок про роботу за межами України в учнів ПТНЗ ще не так багато. Адже випускники ПТО, ще не готові на рівних конкурувати із закордонними колегами. Однак при підвищенні рівня навчання в ПТНЗ із використанням сучасного обладнання не виключено, що кращі випускники підуть у світи, за межі нашої держави у пошуку гідної заробітної плати.

Продавці на ринку праці

Отримати хорошу роботу на ринку праці можливо за двох умов: якщо рівень підготовки майбутнього робітника є дуже високим або якщо спеціалістів з такою кваліфікацією не багато. Серед закладів ПТО можна знайти ті, що поєднують обидві умови.

– Наше поліграфічне училище – єдине в Києві. А всього в Україні є чотири заклади, – розповідає Алла Гончаренко, заступник директора з навчально-виробничої роботи Київського вищого професійного поліграфічного училища.

Учні, які навчаються в закладі, здатні охопити всі друкарські процеси.

– Наші випускники здобувають кваліфікацію оператора верстки першої категорії, опановують майже всі графічні комп’ютерні програми. Звичайно, щоб стати справжнім верстальником, треба близько року попрактикуватися на виробництві. Вони продовжують навчання у ВНЗ і отримують професію дизайнера. Це – хороша робота, яка достойно оплачується, – розповідає Алла Іванівна.

У закладі готують друкарів, зокрема – офсетного друку. Навчають на потужних сучасних машинах, адже нині друкар повинен бути обізнаним з останніми технологіями. Також готують спеціалістів з флексографського друку, які наносять зображення на упаковку, плівку. Тут навчаються і спеціалісти післядрукарської підготовки – брошурувальники і палітурники. Саме вони формують видання такими, якими ми їх бачимо.

А як же працевлаштовуються випускники?

– Із працевлаштуванням випускників усе гаразд. Усі друкарі отримують робочі місця, – розповідає Алла Гончаренко. – Гірше – з операторами комп’ютерного набору, адже роботодавцеві потрібні високі професіонали. Проте учні, які добре навчаються і самовдосконалюються – всі отримують роботу. Палітурники теж усі працевлаштовані. Три роки тому ми не могли задовольнити всі замовлення від підприємств. Сьогодні ринок звузився, але наші випускники здебільшого влаштовуються на роботу. І заробітна плата в них непогана: друкарі на виробництві отримують п’ять – сім тисяч гривень. Це – гідна заробітна плата для робітничої кваліфікації, яку можна отримувати, здобувши освіту всього за три роки. І якщо раніше у друкаря були брудні від роботи руки, то тепер у нього руки чисті – він лише натискає на кнопки.

Як змусити підприємства бути щедрішими?

Нелля Ничкало вважає, що профтехосвіту недооцінюють даремно. Адже в структурі відбуваються інноваційні зміни. А стимулом для розквіту галузі вважає впровадження пільг на податки для тих, хто вкладає у галузь.

– У Китаї за короткий час геніально було розв'язано проблему підготовки кваліфікованих робітничих кадрів, – розповідає вона. – Китай для своєї моделі узяв усе найкраще з радянського досвіду. І додав так званий китайський «гуманний капіталізм». Заклади ПТО там звільнені від усіх податків, і кожна копійка, зароблена ними, залишається на його розвиток. А роботодавці, які вкладають у підготовку кваліфікованого робітника, мають пільгове оподаткування. Тому вони пропонують придбати для ПТНЗ комп’ютери і різноманітне обладнання, адже вони в цьому зацікавлені. В нас, звісно, такого немає.

За статистикою, в нашій країні найбільше підприємств приватної форми власності – малих і середніх. Оскільки вони потребують невеликої кількості робітників, то не зацікавлені вкладати кошти в систему підготовки. В європейських країнах таку проблему розв'язали дуже просто – ввели обов’язковий податок на професійне навчання в державі. Кожне підприємство, яке має десять і більше робітників, незалежно від того, чи потрібні йому кадри, сплачує цей податок.

Нелля Григорівна вважає, що реформи галузі є необхідними. Зокрема, ті технікуми, що досягли надзвичайно високого рівня, можуть стати університетськими коледжами. А всі інші треба трансформувати, об’єднати з вищими професійними училищами. Вона впевнена, що нині потрібно докласти всіх зусиль, щоб молодшого спеціаліста готувала професійно-технічна освіта.

На них є попит

Станом на 1 січня 2011 року кількість вакансій у базі даних державної служби зайнятості України становило 63,9 тисячі. зокрема, для робітників – 29,7 тисячі, для службовців – 24,3 тисячі, і 9,9 тисячі – для осіб, які не мають спеціальної підготовки. Найпопулярніші сьогодні професії висококваліфікованих робітників – слюсарі, токарі, електрогазозварники, водії, кухарі, продавці тощо.

Однак статистика свідчить, що далеко не всі випускники ПНЗ влаштовуються на роботу вдало і зразу.

– У нас теж є певні проблеми із забезпечення першим робочим місцем, – говорить В’ячеслав Супрун, директор департаменту професійно-технічної освіти МОНмолодьспорту. – І статистика, і наші дослідження свідчать, що після першого року залишаються на робочому місці 40 – 60 відсотків наших випускників. Це пов’язано, передусім, з низькою заробітною платою. на жаль, більшість роботодавців зорієнтована на найменші капіталовкладення у свій персонал. тому низька заробітна плата – близько тисячі гривень – не утримує молодь на роботі. друга причина – розчарування умовами праці. адже часто виходить, що теорія стверджує одне, практика – дещо інше, а на виробництві все зовсім не так, як навчали. Позитивно, що є роботодавці, які відстежують шлях свого учня. наприклад, зі столичним заводом «Радар» ми відкрили дві нові групи верстатників металообробки. і вони надали необхідне обладнання. тепер наші учні проходять робітничу підготовку на цих місцях. звичайно, потім, уже на підприємстві, вони знають технології та устаткування, швидше входять у виробничий процес. Потужно співпрацюємо з компаніями «Хенкель Баутехнік (Україна)», «Кнауф», «Bosch». нині плануємо налагодити таку співпрацю з підприємствами гірничо-металургійного комплексу, а також – київським авіаційним заводом «Авіант», щоб готувати кадри для авіаційної промисловості.

Допоможе бізнес?

На жаль, кваліфікаційні стандарти, що діють у багатьох робочих професіях, затверджувалися ще за часів Радянського Союзу. Це є однією з причин нарікань роботодавців. Тож для зміни ситуації варто модернізувати стандарти відповідно до європейського ринку праці та оновити класифікатор професій. Крім того, одним із перспективних напрямів роботи є залучення інвестицій, позабюджетних коштів. Нещодавно в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту відбулося перше засідання Ради вітчизняних та іноземних інвесторів. Дмитро Табачник і голова Об’єднаного руху роботодавців України, голова Ради директорів Group DF Дмитро Фірташ домовилися про співпрацю.

– Тим учням, яких ми навчаємо в профтехучилищах, як мінімум, потрібно шість місяців, щоб вони повноцінно працювали на заводі. Є таке правило: приходить студент з дипломом з профтехучилища і йому кажуть: «Забудь усе, що ти знав і починай навчатися – в тебе шість місяців». Тоді він зможе відповідати тій посаді, тій професії, яка в нього є. Це стосується і вищої освіти, хоча її випускники більш кваліфіковані й краще підготовлені, – каже Дмитро Фірташ. Він упевнений, що бізнес, який прагне розвитку, насамперед має дбати про кваліфіковані кадри і впровадження нових технологій. Тому підприємства повинні краще взаємодіяти з освітньою галуззю.

Будемо сподіватися, що коли в найближчому майбутньому перед абітурієнтами постане питання вибору професії, то все більше юних громадян вирішать пов’язати своє життя з робітничим фахом. Тим більше, що за бажання чи необхідності після навчання в ПТНЗ можна отримати ще й вищу освіту.

Максим Короденко

Стаття опублікована в газеті «Освіта України» № 41-42 (1212) 6 червня 2011 року