Скільки можна? Схаменіться, будьте люди!

На центральних українських телеканалах стало модою без кінця крутити ті ж самі радянські кінострічки. Вони по колу кочують з каналу на канал: щойно закінчуються на одному, то починаються на іншому:

Такі фільми як "Діамантова рука", "Іван Васильович змінює професію", "Кавказька полунянка", "Операція Ы та інші пригоди Шуріка", "Жорстокий романс", "Службовий роман", "Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона", "Іронія долі або з легким паром", "Екіпаж", "Мужики!", "Любові голуби" та багато інших зразків радянської кінокласики прописалися на екранах загальноукраїнських мовників немов передачі. Вони кочують з каналу на канал, закінчуються на одному і починаються на іншому.

Я в жодному разі не піддаю сумнівам художню цінність картин. І те, що вони користуються заслуженою любов'ю глядачів також є доконаним фактом. Стрічки подобаються як оригінальними сюжетами, так і грою акторів. Але... Їхні повтори на різних каналах стали настільки частими, що глядач просто не встигає скучити за ними.

Колись, традицією було показувати "Іронію долі" у новорічні свята. Нині її крутять у всі пори року. Пригоди Жені Лукашина тепер переслідують українського глядача і взимку, в літку, навесні і восени.

Можна, звісно, кинути у відповідь автору допису тривіальне "не подобається -не дивись, вимкни телевізор або переключи канал". Але ж, по-перше, на інших каналах, за іронією, майже як у фільми, долі можна наразитися на те саме, про що , власне, і мова; а по-друге: ну невже комусь треба доводити відомий принцип: "що занадто - то не здраво".

Заповнити ефір радянською класикою - одна з найпростіших та найдешевших форм його використання. А як щодо креативу, пошуку і створення нових українських проектів - інформаційно-аналітичних, документальних, науково-популярних, просвітницьких? Тільки не розважальних. Бо від цієї низькопробної розважайлівки вже теж нудить.  

Хоча, враховуючи час, а надто - владу, під ігом якої опинилася країна, сподіватися на розвиток чогось українського видається безнадійною справою. От біда... Тільки й залишається, що зітхати з розпачу. Ну і "веселі ж, брате, часи настали..."