Прочитавши із насолодою роман Василя Шкляра "Залишинець" (Чорний ворон), відчув певне полегшення, адже не лише у карпатських лісах воюали за Україну.
У 20-х
роках ХХ ст.на теренах бувшої великої радянської держави відбувались
громадянські війни (знання, дані мені радянською школою). В Україні, як вчить
нас Василь Шкляр, це була не громадянська, а справжня загарбницька війна, яку
Росія розв`язала проти Української Народної Республіки. Опір, який чинили
російським окупантам повстанці Холодного Яру, заслуговує на справжню пошану та
добру пам`ять в українського народу. А гасло військових-лісовиків «Воля
України, або смерть.» заставляє нас задуматись – чиї ми нащадки? Де тепер
справжні отамани Веремії, Чучупаки, Гупали, Залізняки, Загородні …, чи є надія
на відродження справжньої нації?
За вікном ХХІ
століття. На політичній карті світу вже 20 років існує держава Україна. Але що
це за держава, чи такої держави прагнули українці 20-х років ХХ століття:
-
держави,
де гноблять українців;
-
держави,
де українська мова вимирає;
-
держави,
в якій українські цінності вважаються фашистськими;
-
держави,
в якій деякі території разом із населенням сприймаються відверто вороже…
Не таємниця, що
столітнє насадження іншої культури не минули безслідно. Насильницька наука
залишила свій відбиток і в генах справжніх українців, яким, поза сумнівом, і є
Василь Шкляр.
Проте і в його
патріотичному романі знайшлась ложка дьогтю для Західної України. Автор пише:
«… що люди там були не такі, як у нас, - вони хоч розмовляли нашою мовою, та не
було в них тієї доброти і щирого милосердя, що є в наших людях. Це особливо
впадало в око після багатоденної
подорожі до кордону, де скрізь, у кожній хаті, зустрічали нас з дитятком, як
божих посланників, завжди пускали переночувати…
А тут – ні, у цьому
вільному світі всі чомусь дивились на нас спідлоба, як на докучливих старців, і
не раз зачиняли двері перед нашим носом або, перш ніж відмовити,
перешіптувалися сімейно: «Та де! Та то всьо не так, та, може, то якісь цигани,
що нам це й дитину підкинуть. Або шахраї, або шпикулянти, шляк би їх трафив!»
Не хотілось би
порівнювати автора цих рядків із одіозним табачником (перепрошую, що з маленької), але тут їхні погляди
співпадають.
Хотілось би
зауважити, що описані події відбувались в Копичинцях Тернопільської області.
Від себе хочу запевнити, що одні з найдобріших людей живуть саме на Тернопіллі
(справджується те, що найбідніші є найдобріші). Будучи в цих місцях, я придбав
декілька газет. Перелистуючи їх, я звернув увагу на те, що вони не такі як на
Львівщині чи на Івано-Франківщині (східний регіон не порівнюватиму!). Вони –
ДОБРІ. Тож можу собі лише уявити, що написав би В.Шкляр, якби герої його роману
попали б на Львівщину?
Зважаючи на все сказане, я так і не знаходжу відповіді на поставлене запитання: ТАК ЧОМУ Ж НАС, ЗАХІДНОУКРАЇНЦІВ. НЕ ЛЮБЛЯТЬ В УКРАЇНІ?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.