Як “совєцька прінуділовка” уживається з новими медіа?

В той час, коли нові медіа – стають інструментами досягнення демократичних цілей для більшості країн світу, українська влада знову йде збоченим шляхом (не побоюсь цього гучного формулювання).

В той час, коли нові медіа – стають інструментами досягнення демократичних цілей для більшості країн світу, українська влада знову йде збоченим шляхом (не побоюсь цього гучного формулювання).

З деякою обережністю, можна сказати, що “нові медіа” достатньо недавно втратили свою цнотливіть. Маю на увазі, що політичні партії і діячі з недавніх пір почали серйозно займаютись соціальними медіа та іншими достатньо новими каналами комунікації. І це вже не банальний троллінг і спам, хоча раніше політики саме в такому розрізі бачили свою роботу в інтернеті. Це реальні спроби взаємодіяти з суспільством, використовуючи нові форми комунікації. Та як би там не було, однак, не достатньо лише використання нових інструментів взаємодії (соціальних мереж, блогів, відео хостингів та іншого). Потрібне також і розуміння того, як необхідно їх використовувати. І той радянський підхід до більшості проблем і ситуацій, що виникають перед владою, знову ж таки впливає і на роботу влади в соціальних медіа.

Що я маю на увазі?

Маю на увазі заяву М. Азарова про те, що міністри і керівники центральних органів виконавчої влади зобов’язані вести блоги на сайті державного інформаційного агенства “Укрінформ” (http://www.pravda.com.ua/news/2011/11/14/6754209/).

І здавалось би, Азаров переслідує благородну ціль – сприяти діалогу влади з громадянами, однак засоби досягнення цієї цілі, ця сумнозвісна “совєцька прінуділовка” ставлять свій відбиток на подібні ініціативи.

Не дивно, що перші публікації міністрів датуються приблизно одним і тим самим обіднім часом, переважно 27 і 28 жовтням. На жаль, для більшості міністрів (Табачник, Присяжнюк, Грищенко та інші) ці перші публікації і досі залишаються останніми публікаціями. Серед міністрів найбільша кількість публікацій у міністра оборони – Єжеля. Хоча вони практично повністю позбавлені індивідуальності, тому не викликають особливого інтересу.

Достатньо скептично поставився до ініціативи Азарова міністр надзвичайних ситуацій – Балога. Він пише: “Мені завели блог. Якщо він вже є, то буду його вести, хоча трохи скептично ставлюся до такої комунікації”.

Принаймні, стосовно блога Балоги, можна говорити те, що люди які ведуть даний блог для Віктора Івановича, правильно підійшли до постановки питань, формулювання звернень та загального характеру публікацій.

Змусити міністрів чи кого-небудь вести блоги, створювати свої сторінки в соціальних мережах достатньо просто, той самий Азаров має достатньо важелів впливу, однак сформувати у владних колах розуміння необхідності таких дій – зовсім інше завдання. Хтось дуже впевнено просунув Миколі Азарову ідею необхідності роботи з соціальними медіа, та інтернетом вцілому, впевнено вмістив в голову прем’єр-міністра думку про необхідність працювати з користувачами. Це підтверджує і наявність сторінок Азарова в соціальних мережах, і нещодавня зустріч прем’єр міністра з “блогерами”, і вказана вище ініціатива. Тепер залишилось “втовкмачити” цю ідею іншим представникам політичних кіл, і що в цій ситуації бентежить – так це той факт, що дану ідею будуть саме “втовкмачувати”, застосовуючи радянські методи.