Може ми самі ще не готові щось змінювати в своєму житті та країні?

В останній час

В останній час зловила себе на думці, що багато ким можна захоплюватися.  Зараз дуже популярні різні ток-шоу з політиками, де вони висвітлюють найважливіші питання українців. Слухаю одного й розумію, що він прав, говорить по справі, має власні пропозиції з того чи іншого питання, все логічно та складно. Тільки бери та роби все по його схемі.  Але слухаючи його опонента, виникає теж саме враження від його виступу. Перемикаю канал, зовсім інше ток-шоу (формат той же ), а враження ті ж. Спочатку виникає захоплення всіма цими людьми, думаєш які розумні та як за нас простих українців переживають.

            Згодом це враження змінилося на роздратованість. Чому всі так правильно говорять, все знають, а в Україні нічого на краще не змінюється? Почався аналіз. Всім героям, так назву учасників цих ток-шоу,   завжди хтось чи щось заважає. Принаймні, цим вони пояснюють те, що нічого на краще не змінюється, що їм не дають працювати и т.д.

            І ось дійшло!!! Люди, та ми самі ще не готові щось змінювати в своєму житті. На перший крок зараз можуть зважитись багато українців але на другий – одиниці. Що правда, буває в нас натхнення, ми рішуче йдемо на майдан і щиро віримо, що зможемо все. Тобто, робимо й перший і другий крок. Але потім свідомо даємо зробити нам підніжку, а потім шукаємо когось на кого можна перекласти всі наші невдачі. Прикладом цього є податковий майдан. Було все але «здулись». Зараз надія на чорнобильців. Надія на то, що ці люди, вже не молоді, які мають купу проблем зі здоров’ям, зроблять всі необхідні дії для відстоювання своїх прав.

            Питання до себе. Чи готова я сама щось змінювати? Так чи ні? Готова. Але за певних умов. З таким підходом далеко не поїдеш, тут якраз йдеться про той другий крок. Щось заважає думати про те, що кожен  в України може змінювати все на краще. Що це? Думаю кожен перерахує щонайменше пару умов, від байдужості, невіри в свої сили до страху.

            «Разом нас багато…». Люди ми всі достойні, в кожного з нас великий потенціал для досягнення наших мрій. В голові ми вже готові виплеснути своє «нечто» й стати громадянами, яким комфортно, багато, душевно живеться в своїй країні. Й кожен з нас цінний для нашої країни. Давайте робити другий, третій … крок для досягнення мрій, мрії особистої, мрії української. Але для цього треба кожного дня своєю працею будувати нашу країну, йти вперед й не боятися нічого в досягненні благородних цілей.  

            Я готова! Запитайте себе.