Кожна революція в Росії призводила до закручування гайок

Політичний експерт, Голова «ПО «Спільна Мета» Руслан Бортнік прокоментував події, що наразі відбуваються в Російській Федерації навколо результатів парламентських виборів.

Політичні протести проти результатів виборів у Росії не варто розглядати у розрізі революцій у Лівії, Тунісі, чи Єгипті, й не коректно їх порівнювати навіть з подіями в Грузії 2003 року чи Україні 2004-го.

Передусім на Росію на може буди здійснений такої ж сили міжнародний тиск, адже статус країни, власниці другого у світі ядерного арсеналу, в кінцевому результаті зводить нанівець будь-які погрози зовнішнього силового втручання у внутрішні справи країни.

Крім того, того починаючи від повстання декабристів, проходячи через революції 1905, 1917, події 1991, 1995 років, кожен раз політичні виступи в Росії в кінцевому результаті призводили до «закручування гайок» та посилення авторитарних тенденцій в цій країні.

При цьому формальну зміну влади під тиском вулиці далеко не завжди можна назвати «революцією». «Революцією» - є не лише формальна зміна пануючого еліти (клану), але й, передусім, зміна суспільної свідомості. Без цієї зміни будь-яка революція приречена на кінцеву поразку – на зміну «старим негідникам» обов’язково прийдуть нові й так може тривати до безкінечності.

У Африці є країни у яких за останнє століття пройшли десятки і навіть сотні революцій. На якість влади це не вплинуло, оскільки свідомість суспільства, його менталітет залишаються тими ж самими. При цьому трагічною історичною рисою Росії є те, що російські бунти завжди закінчувалися кровопролиттям, а влада до останнього трималася за свої місця.

Останні ж заяви президента РФ Дмитра Медвєдєва про право мітингувальників на виступи та більш менш ліберальні дії з боку російською поліції підтверджують те, що у російської влади є чіткий тактичний план щодо вуличних протестів. Замість придушення зародження мітингів, наразі влада намагається скористатися слабкістю цілепокладання опозиції, що проявляється у неспівставності проголошених цілей – «Геть Путіна» і обґрунтуванні цієї цілі фальсифікаціями на парламентських виборах. Адже російська опозиція (в крайньому разі та її частина, яка вийшла на вулиці)  навіть не потрапила до парламенту і, зрозуміло, що ні при яких фальсифікаціях не могла б претендувати на переконливу перемогу.

Але в такому контексті надзвичайно важливою виглядає позиція російських комуністів та ЛДПР – у разі їх приєднання до протестантів у влади можуть виникнуть дійсно серйозні проблеми».

В руслі цих подій головними подіями політичного сезону в Росії безумовно стануть вибори Президента  2012 року. Російська влада буде намагатися не допустити висунення єдиного кандидата від опозиції (що може трапитися під час нинішніх протестів), адже саме на президентських виборах буде вирішуватися питання майбутнього Росії.