Голодомор в УСРР в 30-х роках ХХ ст.

До того ,що читали і що знаємо, декілька слів очевидців

Багато що можна писати і говорити про голодомор 1932-1933 років вже зараз, сприймати чи не сприймати різні версії на рахунок того, що це було – геноцидом, цілеспрямовані заходи на винищення українського селянства. Але факт залишається фактом. Нас нищили, забираючи те, що було зароблене чесною працею наших дідів. Це виражалось особливою жорстокістю. Не можна уявити, як ці нелюди проникали усюди, умудрялися перевірити усі кутки і забрати залишки чогось вже навіть неїстівного з-під грудної дитини.

Про Голодомор можна дізнатися від наших дідів і прадідів, як від очевидців. Ось що розповідали. Спасінням людей у одному з сіл на Київщині став крупозавод. Приходили і з сусідніх сіл, щоб виміняти речі на крупу, мучку. Іноді  йде по дорозі людина, сіла під вербою перепочити, і померла. Колгосп виділяв підводу, яка їздила з одного в інший кінець села і збирала померлих. На кладовищі скидували усіх у викопану спеціально яму. Серед померлих в основному були чужі люди, не місцеві, які йшли з надією на спасіння.

Рятував завод і  робітників, які там працювали. Вкраде робітник жменю якоїсь крупи, сипне до чобота. Отак і жив він та його родина.

Бувало, дід і баба наварять їсти, залишать у печі, підуть на роботу. Прийде сусід, влізе у вікно, виїсть з печі.

Або такий приклад. У чоловіка на селі були жорна, що заборонялося. Усі жителі, хто знав про те, заходили і чоловік таємно молов  для усіх, хто що мав. Напевно,якби знаття влади про ті жорна, то і в Сибір заслали б діда Полікарпа.

Отак досі страшні роки перегукуються з сьогоденням Дай Бог, щоб ми та наші діти ніколи не знали такої біди. Також ми повинні вшановувати загиблих та просвітлювати підростаючі покоління у цьому питанні.